і знов, і знов

і знов, і знов —

ні краплі жáлю —

дурну ту думку в голові плекаю.

твоя рука, твій погляд,

— фея —

ошатна, як завжди, оранжерея

сьогодні захотів прозріти:

дослухатись,

пригледітись сміливо.

...

як тільки з ока пелена спаде —

разóм з прозрінням сколихне презирство.

...

вуаль розвіється, мов дим,

грааль опиниться пустим.

на язиці — «та грець із ним»,

а, може, мовчки посидим?

давай не будемо про зле —

згадаєм море, знову, й все.

ми часто плутаєм реальність

із марним недосяжним сном.

а, може, все не так важливо —

і сенс ховається в смішному?

в тóму, як втомлено киваєш,

або ж як граюсь я з вогнем?

і часом відповідь проста —

усе на світі безсенсово,

коли взаємність не жадаєш,

і не плетеш дурні тенета.

коли не ждеш, не дорікаєш,

і між рядків без осуду — шукаєш —

а просто чай.

а просто вечір.

а просто —

тиша у ковток.

*

*