В НЕНАСИТНЕ ГОРНИЛО СВІТІВ Я ВКИДАЮ СЕБЕ ВСЮ, ЯК Є... (вірш-речення)

В ненаситне горнило світів

я вкидаю себе всю,

як є,

щоб забрати мене ти посмів

у життя відчайдушне своє,

щоб спонукою поряд іти

через хащі утрачених днів,

бути дотиком там,

де є ти,

де реальність стається зі снів,

щоб з насіння земних почуттів

квітку щастя зростити удвох,

найрідніших триматись богів

у часи неосяжних тривог,

не згубити у серці весну

із буянням її кольорів,

подолавши дорогу страшну,

від іуд не набратись гріхів.