IV. ФІЛОЛОГІЯ
***
Бабуся щосили стимулює онучку читати:
− Радочко, прочитай трохи цю книжку, мені так цікаво!
− Бабусю, якщо тобі цікаво, то візьми сама і прочитай, ти ж уже велика!
***
Читаю донечці казку. Дійшли до того, що головний герой потрапив до відьми, яка дає йому надскладні завдання, він не може виконати їх і плаче, тоді на допомогу приходить відьмина дочка. Радуся зневажливо резюмує: «Якийсь той хлопець не мужній, весь час плаче!»
***
Радуся розпитує яка вона була немовлям і пізніше. Я охоче згадую:
− Ти рано почала розмовляти, причому повними реченнями. Можливо, це тому, що я тобі часто вірші читала.
− А, може, це в мене талант...
***
Розповіла Радусі, що, коли ходила до школи, найбільше любила читати. Вона хоче бути схожою на мене. Реакція:
− Мамо, ЗАРАЗ ІНШІ ЧАСИ! Я також люблю читати, але є стільки ігор на телефоні, і мультиків, і всього...
***
Друга зміна у школі − це не так і погано. Є час вранці поговорити про життя... про філософію... От сьогодні, наприклад, зайшла у нас із Радусею розмова про садизм, яка непомітно перетекла в розмірковування чому не можна довіряти незнайомцям. Висновки дитини мене дещо дезорієнтували:
− Садисти − це як змії з «Нінзяго»! Вони злі, люблять робити боляче іншим і хочуть заволодіти світом!
***
Радує, що моя дівчинка вірить у мене і в себе: «Ти турботна мама і це мені передасться!»
***
Радочка час від часом задумується яку ж професію обрати.
− Як думаєш, а мене буде гарна робота?
− Яку вибереш.
− Я б хотіла гарну… Я не бути просто… як там… поприбиральницею!
***
Обговорюємо з Радусею один із її улюблених мультиків – «Рапунцель». Вона каже: «Добре, що та відьма у вежі хоч чогось вчила Рапунцель, бо діти мають вчитися».
***
Радуся прийшла до мене на роботу. Колеги спитали до яких предметів вона більш схильна. Я сказала, що моя донечка – яскраво виражений гуманітарій. А вона: «А в моєї мами є гуманітарій?»
***
− А Леся Українка наш предок?
− Ні.
− Це тому, що вона не була мамою і бабусею?
***
Прийшла до нас у гості Катя. Зателефонував до неї її хлопець, вона з ним поговорила. От Радуся і запитує:
− Хто тобі дзвонив?
−Мій хлопець.
− А він шо, з москалят?
− Ні.
− А чого ти з ним так говориш?
− Просто в мене вдома в Миколаївській області багато людей суржиком спілкуються, і він теж.
− Треба навчити його української.
***
Радуся тонко відчуває значення слів:
− Радочко, не витирай руки в себе, є ж серветки!
− А я не витираю. Я тільки ТОРКАЮСЯ…
***
Радуся вміє попустити:
− Та тьотя так пише, шо я майже не розумію!
− Так нечітко?
− Ні, мамочко, так неакуратно. Гірше, як ти.
***
Розповідаю Радусі про фестиваль «Ї», на якому сьогодні читала вірші. Вона дуже за мене вболівала.
− Мамо, а тебе уважно слухали?
− Дехто слухав, але не всі.
− А ти на другий раз прочитай трошки – і питай хто шо запам’ятав. Будеш знати хто слухав.
***
Виправляю Радусі мовлення:
− Не «чьокай»! Москалик маленький…
− А ти… Ти МАМА МОСКАЛИКА!
… Наповал…
***
Радуся засвоює роди іменників:
− Він – це хлопчик, вона – це дівчинка, а воно – ні то, ні то. Нулик.
І не заперечиш же!
− Мамо, а дуб – дівчинка, чи хлопчик?
− Дуб. Він. Хлопчик.
− А яблунька – точно дівчинка, бо вона родить!
***
Читаю Радусі «Якось у чужому лісі» Ярослава Стельмаха. Вона явно захопилася, намагається не пропустити ні слова. Тому, виходячи з кімнати, просить: «Постав на паузу».
***
Читали з Радусею «Природознавство». Там нове слово: натураліст (природодослідник). Через деякий час питаю її:
− То як називається людина, яка вивчає природу?
− Натураль!
***
Радуся у Львові розповідає родичам: «Я знаю українську мову. Трохи − російську і англійську. Жаль, шо мене німецької і китайської не вчать!»
***
Читаємо з Радусею казку «Хлопчик-Мізинчик».
− Мамо, а чому Людожер лихий, а його дружина хороша? Нащо вона заміж за нього вийшла?
− Не знаю, донечко.
− А я знаю! Напевне, а лісі хороших не було, мусила виходити за того, який був − за поганого!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!