Тил

Гра у воїнів світла.

Її так видно, як тільки ти переступив поріг.

А то — біда, яка спіткала.

Не гра — вона так не лякала.

Де мати плаче, а дружини виють,

Де діти босі сиротіють.

Не гра — хіба тобі не страшно?

Бажаю, друже,

І тобі міцного.

Це гра у того йолопа смішного,

Де сиротіють діти, плаче мати, де чорні від хусток палати.

І тиша — вона різною буває.

Тепер не страшно,

Бо ти вже програв.

А страшно тим, хто за тобой стояв.

І вже їх черга — і їх мати і вимитих слізьми палати.