Сонячна Машина. Мешапи.

Анотація

Явосвіт хорий на Руйнування. Лихоманка на «Сонячну їжу» захоплює все більше бездумних голів, висушує їхні мрії, спустошує Жадання. Люди гинуть від отруйних скелець. Морфей змушений відправитись на пошуки свого брата, Руйні, що залишив свій винахід, Сонячну машину, без нагляду і запустив нову хвилю Руйнування. Бідолашна Радість стурбована, і з кожним днем все більше скидається на Страховисько. Володар Снів докладає максимум зусиль, щоб виконати свій обов'язок, тому вона постійно шепоче

на вухо: «Максимусе, Масі… Ти можеш, Масі…»

***

Відтоді, як пішла Сюзаннада, його незабутня Нада, Морфей не може змиритися з думкою, що міг все ж таки зупинити її. Чи не міг? Смерть забрала подих коханої зі Сну отруйними ароматами квітів.

— Це не Кохання, — написала вона в прощальному листі, — це Жадання! Ти не спроможний любити! Й увесь твій вид не спроможний.

Морфей волів більше не чути про неї.

Та навіжена Рада, дурне Страховисько, скубе й скубе чорну родимку під своїм вухом. Певно, теж хоче чогось ліпшого за Жадання. Від того тільки й чуєш непрохані поради, а повчання безладним думкам не друзі. Їй потрібні вчинки. От вона лише сумнівається й зовсім не має підтримки. А Сон, її Масі, такий розумний, такий владний, хоч і не в гуморі зараз. Руйні немає давно. Давно спорожнів вимір Руйнування. Проте Явосвіт занепадає й далі, виходить з під контролю, знищується, немов від подиху Полум'я. Сонячна їжа

спалює тих, хто необачний. Вони повинні знайти брата, щоб він відновив порядок. Не знищував, а поновив все так, аби можна було жити не дикунами. Хоча їй і так добре.

Просто сумно і страшно. Деколи… Та й черевики подерлися.

— Глянь, Масі. Як мені тішитись і танцювати в таких черевиках? Знайдемо його разом!

Так далі не має бути! Я сама нагримаю на нього, якщо треба буде, але ти приведи мене до нього.

— Треба змиритися, — Масі гадає, чи справді їй так потрібно кудись дівати свою енергію, чи то просто імпульсивне бажання діяти.

— Так і Розпука каже. Змиритися…

***

Руйні малює на полотні хвилі полудневого моря. З усіх істот, з якими йому приємно ділити свій час, зостався лише пес. Та й той, як видно з глузливої морди, не надто переймається роздумами тимчасового господаря. От якби тут була вона, Вранішня Зоря, та, що панувала Підземним Царством, а тепер невідомо де схилила свою вогняну голову,

от вона може й зігріла б його думки. Вона точно б хотіла… Проте він заперечував тоді і відмовиться знову. Це ж віддати Сонячну машину на забавку для купки пройдисвітів, що лише називаються вченими! Ті замкнуть її, а Сонячний хліб продаватимуть за високу платню для тих, хто може собі таке дозволити. Тепер модно бути «натуральним», «жити просто і піднесено». Тому треба хапати те модне і продавати, поки воно пече. А біднота хай вживає синтетичне та трупне. Такі от її умови.

Як може вирішувати Долю світу якийсь людський уряд? Руйні, хоч і винахідник найпрекраснішої речі, тієї, що може звільнити кожного від будь-чого тут, у Явосвіті, навіть він не знає всіх приписів Долі.

Він застигає на мент. Несподівано йде вона — Вранішня Зоря. Йде сама. Бере його руку, стискає до болю і тягне за собою. Хтось іще другий кричить у ній про безумство, про щось страшне, що десь тут є, про щось, що треба зразу ж негайно зробити. Вона готова згоріти, спопеліти, але не припинити ні на мить цього жахного крику щастя.

Руйні хитає головою. Це Марення, Сон…

— Морфею, ти тут?

— Так, брате!

— І я тут, братику, — зіскакує з місця Страховисько и кидається до Руйні на шию.

— Привіт, мала! Дай-но, я на тебе гляну, — Руйні підхоплює її на руки і сміється. — Здається, ти підросла!

— Масі, він нас чекав, — Рада киває до Морфея. — Він знав!

— Здогадався. Я Сну не бачив років триста. Зайдемо до мене. Я покажу новий витвір, — Руйні підморгує і веде гостей до тераси, залитої Сонцем.

***

— Скуштуй мій хліб, — Руйні пильно вдивляється в лице Морфея.

— Я не набивати черево прийшов!

— Ні, ти йшов шукати мене.

— Ти залишив пастки за собою. Я втратив… але не будемо про це. Проте загинули невинні. Там були і твої друзі.

— Ти справді змінився, Сну… Що ж, якщо ніхто не їстиме, то пропоную прогулятися.

Руйні піднімається, обіймає за плечі Страховисько. Та розпачливо глипає на нього:

— Ти повернешся до нас?

— Ні, пробач, люба. В жодному разі!

— А як же твій винахід, Сонячна машина? — сльози стікають щоками, скрапують на чорну родимку під вухом.

— Вона не потрібна у Явосвіті, як реальність. Я її залишу в мріях. Люди не готові приймати вільно їжу Богів. Морфею, це тепер твоя власність. Я налаштував її для твого керування. Хай надія про споживання енергії Сонця буде лише в снах мешканців Явосвіту. Це і є моє нове творіння: Сонна машина.

___

Йога Мудра дд: Я записую свої сни. Там дійсно можна віднайти цікаві рецепти. Наразі експериментую з гірськими травами та бурштином.

Онейролог Тео Косолапенко: У Сні буває багато Нісенітниці. Ви, радше, перебуваєте під впливом неусвідомлених Жадань.

Коппеліус Молодший: Люди завжди ласі на дармове, що роздається не за призначенням.