небо

дивись частіш на кляте небо,

нехай ті хмари огортають світ.

позич у горизонту денне срібло –

інакше не злічить зів’ялих квітів.

*лежу горілиць*

яснé склепіння посміхається усім.

на щастя, корпораціям не виманить грошéй –

шукають спосіб монетизувати дим

і відібрати тло блакитне у людей.

*стою на голові*

крізь призму пофігізму небо таке ж синє.

і біля моря Тенеріфе, і вздовж протоптаних доріг.

обабіч гір, на висоті, в каньйоні –

крізь павутину зазирає в мій барліг.

*закидую ногу за вухо*

розтяжка вже не та, як була років так зо два тому,

а небо як було, так і лишилось – купол.

та досить на сьогодні трюків і картин.

іржавий ключ. заглохлий мінікупер.

*збираю пазли. у смітник.

життя - суцільний сюр*

впивайся синню – як заповів

колись Далí у Фегерáсі.

лови мене на слові

(воно як лита сталь).

блакить склада іконостаси.

***

у неба відповідей більше,

ніж здатна ти поставити питань.

шукай. відсіюй. сяй.

від хмар не відставай.

колись тут виросте суцвіття.

вливайся в цей єдиний ряд.

або ж розмий наше сузір’я.