Лицарська втома

Багаття гріє моє тіло -

Зморене від походу.

Бо тільки біля нього

Я можу зняти обладунки.

І полетіти мріями у небо,

Де зустріну своїх друзів,

Що відправились із Богом.

Із різних цвинтарів,

До яких, приходжу лиш я

Змучений війною лицар,

Як дружнім побратимам

Щоб розмовляти про життя.

Інколи приємне, інколи сумне,

Історії згадувати наші.

Які ще не забуті

Пам'яттю моєю.

Та ось починає світати,

Вже час знову одягати,

Важкі й неприємні обладунки,

Похід треба завершити.

Може я й помру у ньому,

Але прийму смерть із честю,

Зніму з себе обладунки

Й відправлюся до раю