i los+t myself

виплачте всі сльози,

витріть руки від крові.

я назавжди в серці,

назавжди в особистій неволі.

стискаю руки, десь в пустій кімнаті -

літають мої тіні незабуті,

їх не стерти і не позбути,

того, що досі тримає їх десь тут.

я вийду на вулицю, туманом накрита,

я буду бігти від капель дощу,

страждання досі омивають мою невпокоєну душу.

тиша, галас - неважливо.

моя сукня кровʼю оповита.

я поранилась давно,

шрам - слід для майбутнього.

якщо воно існує, якщо воно є,

дай мені знак, я зніму про це фентезі кіно.

я не маю переваг, і не маю недоліків,

але щось мене тягне до дна глибин й символіки.

я шукаю щось просте, веселе, непомітне для звичайних.

можливо, я знайду це за кордонами рамок болі,

якщо я пошукаю для неї крихту волі.

я не можу знайти собі місця,

все добре й на небі місяць.

але мене не відпускає образа,

моя кров - це тепер ноша ваша.

я не винувачу небо, поле або гай,

наш дім або клумбу з квітами за ним.

там багато світла, але темрява завжди поряд.

вона таємний гість, вона всюди носить титул "іноземний турист".

вона живе, ви живете,

я живу, але більш схоже на німе кіно.

прийняти душ - роздавити мозоль.

через це ненавиджу дощ.

правила почали стирати,

папір промок, замість чорнила - моя кров застигла.

я біжу, можливо в бігах я віднайду збірник порад.