дивись глибше

руки в холодній землі, тіло в могилі,

я стою в черзі, моє тіло давно ментально в домовині.

часто запитую саму себе,

скільки життя горя несе?

життя не при чому, є тільки факти,

людські аморально прикрашені рамки.

кожна людина не хоче втрачати,

розлюбити, губити, на щось проміняти.

сміх краще за ліки від болю,

втома - симптом віддалення від рідного дому.

ти виростаєш і ступаєш за двері,

ти спостерігач, який підштохнув зробити збій у системі.

ти невинний, це лише час,

він непомітний, але ефективно впливає на нас.

думаю, пора вже щось поміняти,

чи ти досі мрієш про білі палати?