Голова-гумка
Голова комітету вечеряє в колі сім‘ї в своій шикарній віллі. Поруч з ним дружина, дитя квадрату вищого класу, двоє дітей того ж рівня. Епоха подарувала одне з найбільших надбань - роботизовану прислугу, це те, чим найбільше пишається бомонд. Прислуга приносить нову страву. Сімейна ідилія німого чавкання, ніхто не вимовить й звука, не тому, що позбавлені голосу, якраз навпаки, через надмірну владу цього інструменту в цих стінах. Так, і голос може набриднути і стати знаряддям вбивства, повільного і точного як постріл в серце.
Батька цієї сім‘ї кличуть Берольдом. Він трохи вище середньостатистичноі жінки і трохи повніше колонн у залі його будинку, йому 55 років, волосся залишилось лише по бокам як згадка минулої розкоші. Лице гладко вибрите, густі брови, темні маленькі очі, довгий гакоподібний ніс, усе це зараз стрімко рухається до ложки з супом і в супі відбивається зайчиками світла на сотні ламп і зникає.
-Берольде, ти чув про новий закон, який хочуть внести до комітету на розгляд? Питає дружина Овільда, маленька, худенька брюнетка з блакитними очима, дивлячись на чоловіка.
-Це ти про який закон кажеш? Перепитує Берольд
-Ну той, шо хоче заборонити вищому класу всиновлювати дітей будь якого класу за для чистоти генофонду.
-Аа, сумно відповідає чоловік, цей закон не більше ніж популізм! Берольд починає червоніти й нагріватися від гнівного настрою.
-Я б залюбки підтримав такий закон чорт його забирай, бо жити треба добре, а погано жити нашо ? Скажи мені, дорога моя Ові, нашо жити погано і множити паршиву водицю в жилах? Ні, я цього ніяк не розумію, це ж ідіотство повне, але більшісь комітету не хоче за це голосувати, уявляєш?
-Тату, це ж нацизм. Вихрюкує з повним ротом чаю тринадцятирічна донька Гебі.
-Ти що, знов начиталась старих книжок? Завтра ж скажу твоій наглядальниці d45 щоб заборонила читати все, шо старіше п‘яти років! Нацизм каже. Та шо твої нацисти можуть біля нас? Крапля в морі, сміх та й годі. Ми давно стали еталоном біоінженерії і не вбили мільйони людей при цьому, ну або майже не вбили, та й хто їх рахує там по тих ящиках? Одним більше одним менше - яка нам біда до них.
Це був звичайний вечір родини вищого класу, нічого незвичайного, епоха робить продукти які споживає власноруч.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!