Я загоїлась, як та рана

Я загоїлась, як та рана,

Що стікала дощами сліз,

Знов , як вогнище, я палала,

Тільки бачила той свій ліс.

Ліс, що став тепер оберігом,

Ліс, що завжди мене приймав

І в своїх чарівних обіймах

Рятував мене, рятував.

Будував він свої дерева

Поміж тих льодяних озер,

А для щастя чого ще треба?

Я сховаюсь на дні печер.

Знов закохуюсь, я закохуюсь

В цей чарівний Душевний ліс.

І відштовхуюсь, знов відштовхуюсь

Від диявола, що проріс.

Я загоїлась, як та рана,

Я боліла і не знайшла

Вірних ліків, лише оману,

Тільки потім я ліс знайшла...