Богині війни.

Вони не з мармуру й не з легенд —

їхні руки пахнуть землею і кров’ю,

у волосся вплітається дим,

а в очах — світанки, що вартують життя.

Вони не про "слабкість".

Вони — про силу,

про сміх посеред вибухів,

про шрами, що носять як прикраси,

про ніжність, яка виживає там,

де навіть трава боїться рости.

Їхні імена — вітри.

Їхні голоси — команди й колискові.

Вони б’ють ворога так,

ніби відбивають право дихати,

і цілують побратимів у щоки —

щоб нагадати: ми ще люди.

Жінки-військові.

Богині у берцах.

Тримають світ,

коли він сиплеться на друзки.

Пишаюсь кожною. 🖤

Ірен Грушка. 11.09.25. 🌻