Якщо є ліки від лицемірства, дайте мені пачку, а краще - дві

Якщо є ліки від лицемірства, дайте мені пачку, а краще - дві.

Я втомилася бути такою.

Спитаєш, якою такою? Тією, що я є. Постійно кричу про щирість, довіру, підтримку, любов. А що це крім слів? Що я справжнього зробила, без пафосу і солодких слів? Хтось скаже що це не важливо, що треба менше думати і відпустити життя на самотік. Так можна, і хтось так робить, но це не мій варіант. Я лише кажу, раджу менше від себе очікувати, робити так як виходить і любити себе.

Господи, де знайти мені ліки від цієї хвороби? Боженько, скажи куди йти?

І знову я нию, знову жалію себе. Певно я зовсім нічого не вмію, крім того що говорити.

Я загубилася, і сталося це давно. Я просто грала свою незрозумілу навіть мені, роль. Певно контакт із собою я втратила вже дуже давно. Побачити зразу і піти шукати, ні не про мене, не мій стиль. Я краще вдаватиму когось, хто виглядає і говорить, як я, чим буду шукати втрачені мною ж знання.

Але я загубилася в лісі власних думок. Я маю питання, я маю тривоги, я маю знайти в майбутньому нові для себе дороги. Але я вже не знаю де Я, а де не Я. Що з мене робить мене?

Та навіть питання перестали лякати, їх я давно навчилася ховати в шумі своєї ж голови.

Я лицемірка – це мій вирок.

І щоб було ще цікавіше, я додам нову тривогу. Набагато страшнішу, але не лякайся я не нашкоджу тобі.

Може знаєш де можна знайти ліки від ненависті та презирства? О, зараз ви скажете, що вже давно відкрили антидот від цих болячок, і це є любов.

А я вам скажу сумну новину, любов мені не допоможе. Як можна просити любові у когось, якщо я сама себе не люблю? Я безпорадна через це страшне почуття. Ненависть наскрізь мене просочила. Її не відтерти нічим. Я спроби себе врятувати закинула не дуже давно, але від цього справді не легше.

Може по мені і не видно, але я ненавиджу себе. Свої очі. Свій голос. Своє тіло. Але найстрашніше я до безумства ненавиджу свої думки. Я перестала любити свої картини, я презираю свій стиль. Я не можу перечитувати свої вірші, мені гидко від погляду на них. О, не хвилюйся, я бачу кожен недолік, кожну неточність, знаю всі місця, де слова ламаються і починається скос. Я найкращий для себе критик, я знаю всі недоліки у собі.

Я навіть не знаю чи колись любила те що писала, те що творила. Я хочу спалити все, як тоді спалила свою першу картину.

Навіть зараз я презираю цей текст. Тут купа помилок, тут текст поламався давно.

О, навіть не починай, я з першого рядка сказала, що я лицемірка.

Що Ви тут шукали? Трагедії? Драми? Чи може мого каяття? Ну так я каюсь, каюся, що все що я роблю і думаю це пусті слова. Я не вмію себе любити, і пишатися тим що творю. Я каюся перед Богами і Святими, серце моє наповнене презирства та гною, і прикрашає це все моє лицемірство. Але сам Бог мені свідок я люблю. Люблю своїх рідних, люблю своїх друзів. Я постійно закохуюся у все нові творіння інших майстрів.

Не іншим мене судити, не мені судити себе. Хай Боги й Святі кожного дня мене судять і Кару самі мені принесуть. Та навіть без цього, я втомилася страждати, саме тому: Якщо є ліки від лицемірства дайте мені пачку, а ще краще дві.