Фотографія щастя

Плівка відмотує все ще не скі́нчений сон:

Минуле лякає своїм нетривалим романом.

Насилу віддалене в'яже безмежний полон,

Приховує осінь, що стала людським отаманом.

І тихо приборкує душі опале "колись",

Затримує сповідь ніким не порушена втіха.

Ті що любили і в чомусь невинно клялись,

Розбили причали, щоб згадкою славилась віха...

Ми змушені БУТИ, самотні, порожні й пусті,

Судити про вічне в безводній луні океану.

І знати про дена в жилавому сонце-вині,

І чути про тишу, ховаючи власну поставу.

Кружляти на місці: вітрила знайду́ть пустирі

І ляже на серце до того не зіграна брама.

КОЛИСЬ, серед моря, залишимось ковані МИ

І сонний альбом - заніміла, незрушена рама...

02.09.2025