СЕЛО — ДУШІ МОЄЇ ОБЕРІГ /рондель/

Село — душі моєї оберіг.

Де сплять поля під небом волошковим,

Де кожен день — магічно-загадковий —

Гукає нас на батьківський поріг.

Там тиша, що голубить нас усіх,

Весна чарує запахом бузковим…

Село — душі моєї оберіг,

Де сплять поля під небом волошковим.

Хоч скільки б не стоптали ми доріг,

І край чужий здавався пречудовим, —

Та запах рідний, солодко-медовий, —

Ось там, де роси падали до ніг.

Село — душі моєї оберіг.

Автор:©️Ольга Киця