Автобус-1

АВТОБУС-1, частина 1

Мрець лежав і бачив сни. Сни ці були йому неприємні, але він нічого не міг вдіяти. Сни про життя безжально виставляли напоказ його помилки, але в безперервному (зацикленому) кошмарі він змушений був робити їх знову і знову...

Коли чергова таратайка проїхала повз, Павло почав виходити з себе. Подумати тільки, він застряг у цій глушині замість того, щоб уже зараз провертати одну вигідну справу... Совість, яка прокинулася невчасно, спробувала нагадати йому, як він повівся зі своїм колишнім партнером, але Павло, як завжди, послав її під три чорти. Совість і бізнес – речі несумісні.

Коли з-за повороту показався автобус, Павло, недовго думаючи, вийшов на середину дороги й замахав руками. Звісно, зупинити автобус було круто – але він і сам був крутий. Про це свідчив хоча би його дорогий костюм і доглянутий вигляд.

Автобус стрімко наближався. У Павла мимоволі промайнула думка, що водій збирається його збити, але в останню мить автобус трохи звернув і загальмував. Двері, що опинилися навпроти Павла, з шипінням відчинилися.

Не вірячи в таку удачу, Павло заскочив усередину. Він потягнувся за гаманцем, проте водій махнув рукою вглиб салону. Знизавши плечима, Павло рушив туди. Пасажири проводжали його дивними поглядами.

З-за темних завісок усередині панувала напівтемрява, і, лише пройшовши пів-салону, Павло роздивився прямокутну штуку, що стояла поперек проходу в кінці автобуса. Це була труна.

Павлові раптом стало жахливо незручно й ніяково – ніби хтось спіймав його на гарячому – але автобус уже їхав. Під несхвальними поглядами сидячих він дійшов до вільного місця навпроти труни й сів. Його сусідкою виявилася фігуриста особа років тридцяти, яка з нудьгуючим виглядом подивилася на нього, потому відвернувшись.

До міста було далеко, і поступово Павла, який відкинувся на м'яку спинку, почало хилити в сон. І тут він почув гучний скрип. Цей звук зрезонував на його нервах, і Павло розплющив очі. Скрипіла труна. Павло витріщився на неї. Неусвідомлено його рука потягнулася до чорної полірованої поверхні. Сусідка зверхньо глянула на нього й відвернулася.

Павло подумки вилаявся. Але труна міцно заволоділа його увагою. Павло скосив оком на свою сусідку. Її очі були заплющені, обличчя виражало байдужість до всього. За інших обставин він був би не проти затягти цю неприступну красуню в ліжко. Але зараз його раптом охопило дивне почуття відчуженості, того, що він зайвий тут.

Труна знову заскрипіла. Павло з жахом виявив, що її важка кришка трохи піднялася. Тремтячою рукою він потягнувся до неї, ніби бажаючи впевнитися в цьому. Тієї ж миті кришка труни відкинулася, і Павло побачив блідого як крейда молодого чоловіка у фраку й білій сорочці з метеликом, що сидів у ній.

– Антон, – холодні пальці стиснули долоню Павла в рукостисканні. – Приємно познайомитися.

Павло закричав і смикнувся, штовхнувши плечем свою сусідку в чорній сукні. Вона відповіла йому обуреним поглядом і знову відвернулася.

Перевівши очі на труну, Павло виявив її, як і раніше, закритою. В пориві емоцій він нахилився вперед і розрахованим рухом відкинув кришку. Труна була порожня.

Кришка зі стуком зачинилася, і Павло зустрівся очима зі своєю зарозумілою попутницею. Очі ці були тьмяними й безжиттєвими, і Павлові стало страшно від того, що він у них побачив. Уважно роздивившись обернене до нього обличчя, він раптом помітив на ньому сліди, що нагадували трупні плями.

Павло схопився й обвів диким поглядом салон автобуса. На якусь божевільну мить йому здалося, що автобус замість крісел повний відкритих трун із мерцями, що сидять у них. Коли ця мить минула, він зрозумів, що так воно і є насправді. Павло чітко розгледів гнилі зуби жіночого трупа, що сидів поруч... Павло зблід, борючись із нудотою через важкий запах, що вдарив у ніс.

І тут він побачив, що з боку водія до нього прямує ніхто інший, як його колишній партнер і компаньйон. Той самий, який після зрадницького вчинку Павла спився й через тиждень загинув в автомобільній аварії...

Він був обірваний, забруднений засохлою кров'ю, а в руці тримав лопату з налиплою землею.

– Я тебе просто ЗАРИЮ, – прохрипів він.

Це для Павла було вже занадто. У відчаї він кинувся до порожньої труни, що стояла поперек салону, і з якоюсь дитячою наївністю зачинився в ній... Тут, у темряві, він ніби відгородився від навколишнього світу. Але навколишній світ нікуди не зник...

Водій зареготав і додав швидкості. Автобус відчутно затрясло. Ззовні почулися крики людей: автобус під'їжджав до кладовища. Павло судорожно здригнувся й відключився від сильного удару, коли автобус виламав ворота й увірвався на територію кладовища. Тому він уже не чув глухих ударів і не відчував, як підстрибує автобус, переїжджаючи збиті тіла.

А автобус мчав далі, навпростець, збиваючи хрести й надгробки з могил, під акомпанемент передсмертних криків і водія, що зайшовся в божевільному реготі.

Шалена гонка припинилася лише тоді, коли обламана гілка дерева, пробивши лобове скло, прошила водія наскрізь. Передня частина автобуса, на цей час уся в кривавих бризках, вм'ялася в могутній дуб, який дав тріщину й повалився від цього страшного удару.

Удар, пом'якшений для Павла подушками всередині труни, повернув його до тями. Очевидно, труна була добре закріплена. Павло почув, як зі скреготом відчинилися задні двері автобуса, посипалося бите скло, і по хитанню та стриманій лайці зрозумів, що труну дістають назовні.

Коли труну поставили на землю, нечітко долинули завивання священика. Павло трохи отямився. Він прислухався.

– Що за маячня? – з обуренням подумав він, вловивши запах ладану. – Людина померла, а клятий піп влаштовує цей цирк...

Спритно вивернувшись, Павло відкинув кришку – й заплющив очі від сонячного світла.

Ніхто не звернув уваги.

Павло підвівся. Навколо стояли його родичі, друзі та знайомі, і купа зовсім невідомих йому людей. Чоловіки дивилися вниз, жінки закривали обличчя хустинками. Тіло однієї з жінок, його близької подруги, здригалося від ридань. Але, коли вона відняла хустинку від обличчя, Павло побачив, що насправді вона намагається придушити нестримний сміх. І на обличчях інших, коли вони піднімали голови, він прочитав посмішки.

– ... упокой, Господи, новопреставленого раба Твого Павла... – завивав священик, розмахуючи димлячим кадилом.

– Гей! – крикнув Павло. – Це що, жарт? Я же живий!

Священик осудливо подивився на нього.

І тоді той, кого Павло вважав своїм найкращим другом, дістав з-під піджака револьвер "Кольт" і висадив Павлові мізки. Тіло в дорогому костюмі безвільно відкинулося на подушки всередині труни, де йому судилося гнити довгі роки.

І йому вже було все одно, коли труну закрили й разом із тілом пронизали наскрізь півметровими цвяхами. І йому вже було все одно, коли чоловіки, лапаючи жінок, плювали на землю на його могилі, в яку зіштовхнули труну...

Це анітрохи не заважало й не відволікало мерця. Він лежав і бачив сни...

[28.03.2004]

[редагування до 04.04.2004]

[остаточне редагування 10-11.08.2004]