1:40

Година сорок

А гормони все ще грають

Я навіть імені не знаю

Не до сну, вибач, дорогая

Це тобі спати вже треба

Завтра в шість в тебе карета

Не завтра, а сьогодні тобто

Кому то треба, закрию рота.. скоро

Ні, ну в тебе стоматолог

Там, лікарня

Терміново, треба зрання

Бігти, справ по горло, прання

Я залишусь тут, останнім

Ти підеш, інша прийде

Траляля, більше ніде

Не знайду рішення вже

Ці рими не поможуть.. до чорта їх

Римувати вже не стіх,

А вірш повинен я

І зоря моя.. впала давно

Не гріх тепер пробити дно

Хоча.. куди ще нижче

Ближче до тебе я не став

Між нами досі тищі.. кілометрів

Тиша..

Тільки пальці що скользять по екрану

Мобіла на беззвучному режимі

Щоб ніхто не бачив як мені, болвану

Пишеш ти, з проханням "покажи мені"

Та що тобі показати? Га? Красунє з тієї строни!

Себе? Себе що вже не знає де я, де ти?

Себе що спить все життя починаючи з зими?

Де немає відчуття скільки часу я провів!

Із тобою, в телефоні

Все навколо б'є, тризвонить

Із собою в глушині

Де тільки я, не я і ти

Мене бісить все, мене бісиш ти

Мене бісить лад, і бісять біти

Мене бісить сонце, бісить тьма

Та більш за все себе бішу я

О, браво, детектив, прізвище ім'я

Оце справа, ви вийшли на себе знову

Не зайвим буде в блокноті, що взяв

Написати мотиваційну промову

Про те як насправді погане життя

Як камінням воно закидало митця

І насправді, біль то ганебне слово

Тому тільки лист напишу я типово

І кажу все СОБІ насамперед я

І кажу все собі насамперед Я

Важаєш що ти моя зоря?

Іди втопися, все це зря

І вона піде, але по справах

Зрання їй треба дуже йти

Вона покине мене жваво

Як був, так я на самоті

А я залишусь, як завжди

Чого б іти мені, куди

Бо ж і нема кого близького

Не друзі, родичі, не ти

І так я перед сном прокинусь

Я знову я, собі не ворог

Перевіряю раз годинник

І тиша, лиж година сорок