Що ти читаєш?

Цей твір нагадав мені про маніфест. Я ще вагаюся між визначеннями заклик, або ж есе на тему. В будь-якому разі тут піднята надважлива річ - інтимність будь-якого процесу в тому числі розвага та думка, відпочинок, розслаблення. Зміст твору, який читає умовний головний герой/головна героїня, в моєму баченні може бути будь-яким. Заглядання через спину, та підглядання от того зміст книги - і є по суті порушенням особистого простору. І ця ідея досить сильно відкликається в мені. Щодо тем, які зачасту люди стидаються показати ось таким самонав'язним спостерігачам, то я все ж підтримую думку про лицемірство суспільства. Ми можемо читати будь що, і захоплюватися будь чим, поки це не шкодить людям довкола нас. Думаю, що самонавязані крадії інформації, про те що саме ми читаємо - не відносяться до кола, про яке ми маємо дбати. Самі підгледіли, самі хай себе і контролюють. Твір сподобався, дуже.

Треба ще було додати до твору оце "та хто тобі заважає, читай, якщо таке подобається"... тоді колись вийде багатотомник🤔🙄 Дякую, що завітали ❤️

Ви знаєте, я дійсно іду читати про секс у трьох тому, що в реальному житті мені цього не дозволяють мої моральні установки. Але чесно дуже хочеться..Тому хоча б почитаю.. І так, шкода, що не запросили🤣 Дуже незвично - спонукає задуматися.

Дякую, що завітали ❤️. В принципі, цей твір і був спробою висловитися щодо найбільш поширених стереотипів відносно теми кінків і табу, особливо в інтимній сфері. Хоча б шматочком, бо тут тільки почати — не зупинитися. Адже секс не є ізольованою частиною життя і багато суспільних заборон стосуються не лише взаємодії фізіологічної, а й висловлення своєї думки, бажань, прагнень та меж у відкритій формі, без замовчування і остраху. І я рада, що мій твір дає комусь привід задуматися щодо цього, у будь-якій формі, навіть негативній — значить, писалося недаремно ☺️.

Так, дякую Вам, точно недаремно🥰

Шалом з марафону! Сподобалося, як ви розбираєте лицемірство суспільства і говорите про шрами, які ми всі носимо після своїх «пірнань» у кохання й фантазії. Якщо чесно текст, для мене він не з тих, що одразу «лягають у голову» — місцями гублюся в довгих реченнях та кількості образів, доводиться перечитувати повільніше. Але це скоріше про мої вподобання й звичку до простішої подачі, а не мінус тексту. В цілому дуже цікаво й глибоко, дякую за такий погляд на любовну літературу! Усіх благ, щастя і тд

Дякую, що завітали, і рада, що сподобалося) Так, трохи люблю довгі метафори, визнаю; іноді словесні закручення доводиться редагувати нещадно.

Дуже цікавий текст! Сприймається як апологія сучасної літератури. У свій час Платон записав "Апологію Сократа", а це апологія постмодернізму. Хоча сам постмодернізм не потребує апологій... Постмодернізму потрібен еліксир молодості і панацея - тоді ми усвідомимо, що постмодернізм вічно живий. Дивно, що герої плутають уявні світи і реальність. Ніякої реальності не існує - це ілюзія. Флуктуації Порожнечі, Великого Ніщо. Було б добре, якби герої цієї новели в кінці усвідомили це - отримали свого роду просвітлення. Хоча чому "свого роду"? Просто отримали просвітлення. Тоді це була б не просто апологія сучасної літератури, а популяризація буддизму. Гіпі стали минулим і популяризувати буддизм стало нікому. Хіба самому поїхати в Катманду. У кінці текст переходить в медитативність - це дуже правильно для еротичних оповідань. Добре було б додати елементи філософії Нагіси Осіми - але це вже виходить за межі постмодернізму. Цей твір свого роду філософія еротизму, якийсь новий щабель чисто постмодернового неофрейдизму. Успіхів!

Хотілося б поменше апологій звісно, більше власне гарної літератури), але це як "синку, мама дуже вибачається, але мусить тобі вкотре нагадати, що в суспільстві треба поводитися ввічливо", бо нажаль, дієвої системи "останнього китайського попередження" немає. Хіба що корейський 4В і епідемія чоловічої самотності). Але й це не сприймається, хоча куди ж ще зрозуміліше? Буддизм якось нє, злиття з нірваною виглядає як напівміра і застій, треба щось більш динамічне і з практичним застосуванням. Дякую, що завітали)

Ми з марафону. Яскраво, я читаю Муракамі, Дереша та про вампірів. Додайте барв назвами творів, які читаєте ви. А мова гарна, соловїна, недосказана, зваблива. Мені подобапється. Буду чекати нових творів

Дякую❤. Щодо вподобань: зараз читаю дуже широкий діапазон творів: переважно фанфіки, але участь у мешапах втягує за комір до української класики, а kinky book club - до квір-тематики. Плюс іноді зацікавлює щось взагалі несподіване, накшталт "Душі восьминога".

Не пригадала за назвою, тож, із задоволенням перечитала вдруге. Жаль, що не можна ставити вподобайку кожен раз, як читаєш)) Тема виправдання своєї фантазії, свого більш чутливого сердця, своїх мрій, які взагалі ніхто не повинен виправдовувати перед іншими - все це так сумно і болісно! Тож, художній прийом, коли лірична героїня слухає нападки та звинувачення - і *нічого не відповідає ВГОЛОС* - є ідеальним. Бо, як там казали в одній відомій книзі? - "Облиште мертвих ховати своїх мерців". Нема потреб переконувати. Особисто для мене - цей болісний монолог дуже втішний. Бо дарує відчуття, що є ще на світі люди з такими самими думками, ідеалами та мріями. Дякую!

Дякую вам, що ще раз завітали)❤ Сенсу щось відповідати часто і справді немає, бо більшість випадків, коли звертаються з осудженням - лише привід похизуватися власною псевдовищістю та псевдоідеальністю, а не вислухати та зрозуміти😏.

Ми з Марафону пані Крапки. Провокативно, місцямі збуджує. Але позиція вуайєра не ваша. Дякую по глибини, до яких довелося пірнати. Удачі!

Гм...аж цікаво стало, що ж не так з позицією спостерігача? Вона така ж збірна, як і позиція оповідача, це не чийсь конкретний образ. Хоча всі її судження, як то кажуть, засновані на реальних подіях 😏

Написано мрійливо та емоційно. Дещо по-жіночому. Поставлю лайк бо є про що подумати. Але. Шкода, або нащастя, з ходом усвідомлення власної самоідентифікації та досвідом - безнадійно і дуже наївно.

Прям аж хочеться вільно процитувати себе саму "а що, хтось на щось повинен сподіватися?", що "безнадійно" 😏? Та й щодо "наївно" десь аргументи були у тексті) Вдячна, що завітали, бо бачу, що сформулювалися роздуми і справді недарма.

Добре, по пунктах. Чому по-жіночому? Бо більше емоцій ніж відчуттів. Більше обдумування ніж напруги. Мрійливо, наївно та безнадійно? Бо альфаверсія не тільки зовнішній конструкт і не передбачає експериментів не тому, що примітивна і банальна, а тому що направлена на внутрішні грані пізнання, не маючи під собою лише середньовічні заборони і перелякані власні приховані бажання. Шрами? Так, з таким підходом до життя їх буде тільки більше. У декого - це стане єдиним варіантом, дехто і буде вважати це життям. Релізація неможливого - це про внутрішній світ, а не про кількість одночасних партнерів і тестування потрібного числа, або пози. Це не про пошук особистості в якій можна розчинитися, а про пошук партнера, якому можна довіритися, як ви і самі писали в творі. Короче, нав'язувати нічого не хочу. Дупа у кожного своя - місця для шрамів досить. Просто це не моє. Або вам або мені бракує життєвого досвіду, щоб визнати аргументи іншої сторони. Та і взагалі, чому ми маємо досягти консенсусу?) Творчість - вона про роздуми, а не про єдиноістинність.

Боже, як гарно! Це справжнiсiнька Велика Лiтература - так поетично сказати про такi банальнi та сумнi речi! Я в захватi)) Не знаю для якого конкурсу це писалось, але сподiваюсь, що автор зайняв перше мiсце!