Сповідь перед дзеркалом.

І став я тим, кого я призирав.

На кого не дивився без огиди.

Думок чиїх мій розум не сприймав.

А серце відкидало без утіхи.

Хоч дзеркало кричить: "Це ти тепер!"

Хоч голос свій впізнаю я з мільйонів.

Та серце моє... що ж тепер?

Відкинеш ти мене до тих кордонів?

Нічого. Сталось те що сталось.

Все під контролем. Кажу собі не раз.

Та серце... Боже, що ж тепер?

Невже відкинеш ти мене ураз?

Без серця проживу я аж до гробу.

Так заспокоюю себе я вкотрий раз.

Брехня! Кричить сусід мені з утробу.

Без серця не прожити тобі й час!

Закрив я гріб був мертвого сусіда.

Стулив я вуха і тоді почув.

Тук-тук – так б'ється моє серце!

І все, всіх призираючих забув.