Стороння

Ти заплющуєш давно вже очі на

Праведність, мораль, добро та спомини.

Погляд кидаю у бік твого вікна,

Та не бачу світла твого комину.

Йти по головах ти ще цураєшся,

Але не тому, що це дилема є.

Ти їх краху просто дочекаєшся.

Я підходжу, сніг хрустить, мов черепи.

Тягнеш до високого й величного

Свої руки - чіпкі та обшарпані,

Щоб насмішливо святині скинути.

Я навшпиньках споглядаю шарм той твій.

Твердо станеш в стійку з прагматичності.

Підвіконь нема, не можу спертися.

Чи боюсь я, що мене помітиш ти?

Чи жадаю мати в цьому впевненість?

Думаєш лише про власну долю ти,

Відтинаючи все, що тебе оточує.

Дикий звір без провидіння та мети

З-під скла мружить олов’яні оченьки.

Відсахнуся - сяє ртуттю образ твій.

Задихнуся, та вже від знання,

Бо ж люстра торкнулися мої персти.

Ти - це я.