Сім червоних ліній

Телефон завібрував — повідомлення. В месенджері висіло посилання на відео в ютубі під назвою “Експерт”, а під ним підпис, — “Давай пранканем новенького візуалізатора.”

Переглянувши відео в повідомленні свого друзяки, я зрозумів сутність ідеї — від “експерта в усьому” вимагали намалювати сім червоних взаємоперпендикулярних ліній, деякі з яких були зеленого кольору, а інші прозорого. Класичний жарт.

Відповів стримано, — “Гадаєш поведеться?”

У відповідь прилетіла гіфка з єнотом, що дражнився та показував язика.

— Юра! — покликав я новенького, — Нас шеф викликає.

Парубок тихо підвівся та покірно пішов за мною. Мало бути весело.

В кабінеті директора компанії сиділа Танюха — креслярка і сам директор — Дмитро Іванович, чоловік, що лиш на декілька років старший нас.

— Вітаю панове, в нашої креслярки пані Тетяни є кілька правок по останній візуалізації, — одразу почав Дмитро, не зводячи очей з Юрія. А під столом штурхонув мене ногою, мовби — “Давай, підігруй.”

Тетяна також включилася в гру:

— Юрію, в останній візуалізації, я би хотіла змінити освітлення, направити його з вікна, із заходу сонця. Ну, знаєш? Щоб багряні промені освітлювали кімнату та робочий стіл.

— Так, це все можна змінити, — почав візуалізатор, — Це все?

— Ні, і ще я хочу на стіні показати у променях вечірнього сонця картину. Ми робимо кімнату для одного поважного інженера, він попросив, тож це важливо показати, — продовжувала гру Танюха.

— Ну і? — запитав новенький, схоже повівся, — Що має бути на картині?

— На картині потрібно зобразити сім червоних ліній, дві з яких зелені, а три прозорі, — Танька почала свою партію.

— Це що — прикол?

— Зачекай, — зупинив я Юрія, — Не поспішай. Тань, ми все зробимо. Тільки це?

— Ні, ще ці лінії мають бути всі взаємоперпендикулярними одна з одною, — при цьому Танюха почала показувати руками, як то має бути.

— Скільки вам необхідно часу на це? — строго запитав Дімон, — Мені потрібно на вчора.

Наші обличчя були серйозними, тут головне щоб не дати слабину і не засміятися. Та Юрія здається це завдання не знітило.

— Так, звичайно, все зроблю. — спокійно відповів він. Схоже ми щось не дограли. Зазвичай на цьому етапі у новенького, чи новенької починалася істерика — “це ж неможливо”.

Танюха зніяковіла, продовжуючи “пиляти” рука об руку:

— Щоб усі сім ліній проходили через одну точку і при цьому були взаємоперпендикулярними. Червоних ліній, дві з яких зелені, а три прозорі.

— Так, я все зрозумів, сім червоних взаємоперпендикулярних ліній, — почав Юрій, — дві з яких матимуть відмінну довжину хвилі, залишаючись в області червоного спектра, а три лінії при цьому будуть прозорими, залишаючись червоними, як і всі інші. Все просто, за деякий час буде готово.

— Як? — першим опам’ятався Дмитро Іванович.

Все, що сталося потім, назавжди змінило становище усіх нас, хто перебував в тій злощасній кімнаті. Але саме та мить запам'яталася мені як відправна точка.

— А так, ви хочете, щоб я відрендерив у перспективі на двомірному полотні стіни семивимірний простір. Це досить просто… — далі, говорив лише Юра, а ми порозкривавши роти мовчки дивилися на нього.

— Найдоречніше розглядати картину семивимірного простору на атомарному рівні. Ви всі здатні чітко уявити тривимірний перетин ліній на 2D полотні. Інші чотири лініє-простори будуть у вигляді скручених петель, замкнених на точку перетину. Їх зобразити досить легко. Хоча в НАЯВНОМУ ВАШОМУ ВСЕСВІТІ, — наголосив він, — Звичайна просторовість більша. Тож, пропоную збільшити кількість замкнених просторових многовидів до одинадцяти, серед яких також присутня просторовість часу. Там теж нічого складного. Звичайнісінька теорія струн.

Розповідаючи те все, він немовби пропалював нас своїм поглядом. А ми сиділи мовчки, заціпенівши.

Тому, Юрій продовжував:

— То що, ви точно цього не знаєте? Таню, зробіть, будь ласка, всім кави, — звернувся він до дівчини.

Танюха, яка зазвичай була язвою, й “де сядеш там і злізеш”, покірно встала та пішла до кавомашини. За п’ять хвилин перед кожним стояло горнятко запашної кави, аромат якої немовби прочистив мені мізки, — “Що з біса тут відбувається?”

Але в наступну мить Юрій продовжив:

— Звичайна тривимірна просторовість звична для кожного з вас, слабке уявлення часу теж маєте, хоча, я би волів це залишити на потім. Тому кожен з наявних замкнених просторових многовидів одного, ЄДИНОГО атома грає свою роль. Енергетичний спектр ВАШОГО Всесвіту, буквально “зашитий” у геометрію згорнутих вимірів. Ну щоб простіше — це як ДНК, що містить генетичну інформацію про функціонування, розвиток та спадковість усього живого, тільки для просторовості. Але не в тому вигляді, як ви, люди, все те сприймаєте.

Тільки зараз я помітив, як Дмитро Іванович продовжував перемішувати ложечкою своє горнятко кави. Тетяна просто сиділа з роззявленим ротом. Скориставшись паузою, я сьорбнув зі своєї чашки.

— Один з многовидів являється причиною існування властивостей електромагнетизму, вай-фай бачили ж в дії? Інший многовид — відповідає за слабку взаємодію, найвідомішим проявом якої є бета-розпад та пов’язана з ним радіоактивність. Ще один — відповідає за сильну взаємодію, що проявляється на малих відстанях, пов'язуючи разом кварки, а також протони і нейтрони в ядрі атома. Ну і звісно ж, як без гравітації, однієї з фундаментальних матерій ЦЬОГО Всесвіту — гравітони якої також утворені замкненим многовидом. В цілому для вашої картини, я б зосередився на цих взаємоперпендикулярних червоних лініях, але задля лікбезу завершу.

Мабуть, наш зовнішній вигляд був більш красномовний, бо Юрій на мить спинився, втім, продовжив:

— Для вашого ж блага… Інші замкнені многовиди впливають на маси частинок, на їхню симетрію, кількість поколінь кварків і лептонів. Справа в тому, що різні топології простору утворюють різні типи частинок, сил, констант, взаємодії. Від числа гомологічних циклів — завершених процесів повторення послідовностей взаємопов'язаних подій залежить число поколінь кварків і лептонів. Усі одинадцять взаємоперпендикулярних ліній струн у повному просторі прямі і симетричні. За кольори пояснювати? Хоча, кому я те все розповідаю?

Коли з кабінету зник наш візуалізатор — ніхто з нас не міг сказати. Я начебто уважно дивився і слухав його, а потім він просто зник.

— Діма! — озвалася Тетяна, — А він нас “вробив”.

— Ага, — відповів шеф, — Пішли покуримо.

Відчинивши двері та вийшовши з кабінету, вони знову опинилися в цьому самому кабінеті напроти мене.

— Що за чортівня? — здається то була Таня.

— Давай ще раз, — запропонував Дмитро Іванович…

За п’ятнадцять хвилин щурячих перегонів в петлі кабінету моє сприйняття попливло буремною рікою, нахабно зносячи все у що я вірив раніше. Так не могло, не повинно було бути. Натомість, здоровий глузд попрощався з кожним з нас.

— Пранканули, називається. Ти щось кинула в каву? — запитав шеф Тетяну.

— Дмитро Іванович, ти не пив кави. Он тільки він пив, — кивнула на мене креслярка.

— А що то було? У мене шиза?

— Діма, — озвався я, — на психічні хвороби не хворіють одночасно. Кукуха їде повільно. А тут таке і у трьох разом?

Крізь відчинені двері ми бачили і чули життя офісу, для якого нас немовби не існувало. Неначе ми застрягли в просторі, не маючи змоги перейти якусь червону лінію.

— Таня, а що він казав про сім червоних ліній?