богомол

природа так розпорядилась —

на світі є малесенький паломник.

у ДНК йому програма давно вшита:

відмолювати всім

усі ті сім гріхів.

без сповідей,

без причасті,

без норову

чи пристрасті.

без гонору,

без лицарства,

без докору й зухвалості.

от просто да́но.

от просто є воно.

в життєвий цикл

та в канву

закладено його.

і від личинки й до іма́го

від бога дане пану одне благо:

за буревіями й посу́хами

тримати лапки за непо́слухами.

він щось угору промовляє?

благає людям про́щення?

це каяття або ж щось інше?

то, може, штучно

чи штука вічна й щиросердна?

авжеш, він сам не зна

для чого то йому і звідкіля.

йому байдужа тих невігласів гординя,

йому начхать на жадібність волхвів,

йому плювати, що заздрість безталанна,

йому інертно на твій шалений гнів,

йому тотально відсторонена обжерливість,

його єство розвіяло спокусу хтивості,

йому за звичку замолювати лінь —

і це усе в ім'я нікчем

прийдешніх поколінь.

amor vincit omnia!

комашка мила,

образ всіх святих.

та варто закохатись богомолу —

і ось уже голівонька та котиться

додолу.

се́рденько крихітне палає,

а розум падає в пилюку.