Любоў

Любоў виринає із неба

Тікаючи від мої кари

А очі її мені треба

Дістати із тої мари

Любоў це тоді коли добре

Навколо усім, не тобі

А ще це тоді коли вкотре

Ти викинеш сльози мені

Я ж як машина із брудом

З'їдатиму твоє сміття

А ти собі добре і з людом

Забудеш про моє буття

Ти плачеш мені в телефоні

А зранку вже шлеш мене на

І знову я чув у домофоні

Твій голос й знайомі слова

Ти знаєш, що я пробачаю

Чекаю на тебе щодня

Терпіння моє не без краю

Колись та й пошле тебе на

Ти гніватись будеш не довго

Забудеш про мене без слів

А я ж не прощу собі того

Відмовився від твоїх брів

Тож будемо ми ще так гратись

Не знаю я скільки годин

Кохано, давай вже кохатись

Та ти все шукаєш причин

І прірва між нами постала

Висока, як Еверест

Та ти мене не кохала

Мовляв, це твій маніфест

За це не люблю комуністів

Кохання за них не було

Кохано, читай модерністів

За них чого не було

Читати не вмієш, це сором

Любови не знаєш, це страх

Мене не кохаєш, це морок

Кохаєш сусіда, це жах

А я все пишу писанину

Не вартую ваших очей

Хай Бог освятить вашу днину

Хай чорт пусте ваших дітей

Любіться й кохайтесь, панове

Повім вам, як модерніст

Любови соромитись вдвоє

Приємніше ніж в один ніс

Пускаю вас за течією

За плином вашóго життя

Дивись, не втопися, благаю

Не вийди із плину буття