Вона і мед, і молоко зимою...

А ми знайомі з нею вже два роки

Скільки пройшли й проїхали разом

Я, мабуть, не забуду вже ніколи,

Як я побачив її вперше у кав'ярні за столом.

Вона і мед, і молоко зимою.

Вона – червоне дороге вино.

Вона як проліски весною,

Коли побачивши біжиш і мрійно посміхаєшся у всю.

Вона початок і кінець одразу,

Вона із думкою як не у всіх

Вона – травневе сонце після граду

Вона як і солодкий сон в обід.

Із нею я гуляю пішки,

Хоча терпіти ті прогулянки не міг.

Із нею я ділю вже ліжко

І сплю лише на правій стороні.

Вона сміється завжди як у ретро фільмі

І відкидає трохи голову назад

Вона всміхається і щиро, й ніжно

І завжди дивиться із трепетом на снігопад.

Вона вночі легенько закидає ногу

І тулиться до мене уві сні

А я тихенько тішусь тому,

Що маю поряд сонечко, яке піклується про мене навіть у не ясні дні.

Я поправляю з захватом її чорняві пасма

Які спадають прямо аж до брів.

Вона для мене вся прекрасна,

А ще відкрила мою силу почуттів.

Вона – біле ігристе у неділю,

А в понеділок – виноградний сік

Вона – утілення всього, що я міг уявити

Із планами на тиждень, день і рік.

Вона сонлива й трохи буркотлива,

Коли все йде не так, як заплановано у голові,

Й я міг би вічно з нею говорити,

Бо з нею завжди тепло на душі.

Плінію Старшому вже істину ніколи не змінити

Однак побачивши тебе у ті часи,

Я впевнений, що перше, щоб він захотів зробити,

Переписати: «моя істина – в тобі».