Наче поранені коні
…Оленка була не проти. Коли клієнти розійшлися по хатах, ми пробралися в глядацьку залу, де воняли якимось ацетоном чорні стільці. Присівши на них та заспокоївши серця, які калатали наче скажені птахі, що потрапили у золоту клітку, ми почали цілуватися. Той факт, що я вже не пам’ятав як то доторкатися до жінки давав ознаки. Мої рухи були незграбними, а поцілунки скоріше нагадували лизання морозива, ніж пірнання в річку, не знімаючи одягу.
Але Оленка була терпляча та послідовна: вона нікуди не поспішала та спрямовували спільні зусилля до задоволення, навіть коли здавалося, що досягнення «солодощів» очікується не сьогодні. Такий підхід виправдав себе, тому десь хвилин за п’ятнадцять ми вже стогнали наче поранені коні, влаштувавши на ацетонових стільцях справжні скачки.
- Не поспішай, - благала вона, коли задоволення стало надто очевидним, а ми все ще ковзали на чорній фарбі стільців.
Я й не намагався, бо знаходячись на піку задоволення, жадав подовжити цю мить, пірнувши в солодкі обійми почуттів, які так давно не розслабляли мій організм і не спустошували мозок від зайвого клопоту і проблем, що останнім часом вервечкою блокувалися негативними емоціями. Ми сиділи на стільці, ковтаючи повітря, наче риби викинуті на берег Дніпра. Наші душі тимчасово стали єдиним цілим, а світ навколо міцно охороняв нас від стороннього вторгнення іншої частини цивілізації.
Коли емоції трохи охололі, вона випросталася від обіймів, дістала з сумочки цигарку та запалила її.
- А ти взагалі звідки до столиці приїхав? - спитала та підняла очі від підлоги, в яку втупилася до того.
- Я з Севастополя, - відповів я. – А навіщо запитуєш?
- Ну, треба знати, що сказати татові, коли він спитає хто його зять…- випалила вона та одразу засміялася.
Мені миттєво стало легше, бо одружуватися найближчим часом я не жадав. Хоча б тому, що моя дружина зараз була в Севастополі та виховувала нашого спільного сина, якого я дуже любив.
- Тобі сподобалось? – Оленка примружила очі та сховала посмішку на губах.
- Звісно, було класно – я обійняв її та повільно поцілував в губи.
- Гей, хлопче! - відреагувала вона, - Не так швидко, а то я можу закохатися…
Ці слова розтанули в нашому спільному сміху.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!