19. Полювання та риболовля в Анголі.
Якось з батьком, коли я ще був малим, пішли ми на полювання. Довго ходили по засніжених полях, відчуваючи що таке справжня хуртовина, але все марно - ми не натрапили навіть на слід тих зайців… Зрозумівши марність наших зусиль, вирішили повертати додому… Аж раптом - заєць! Він вискочив з-під снігу і ставши на задні лапки, оглядався довкола. Батько вмить прицілився - а стріляв він чудово - але пострілу не пролунало… Шкода нам стало того зайця. І в ту мить я зрозумів: не моє це…
А от посидіти біля річки, чи ставка - зовсім інше! А якщо ще й клює…
Ви вже знаєте, як я забезпечував свою родину морепродуктами, про це була розповідь у попередніх розділах. Але кортіло саме порибалити. І не заради результату - задоволення приносив сам процес. І така нагода у мене була…
Того дня ми розвантажували судно, яке доставило нам продукцію “Совіспано”. Робота одноманітна та нудна: - приймати піддони та вантажити на ГАЗ-66. Всю роботу виконував портовий кран, нам залишалось контролювати та обліковувати…
Незабаром біля судна з’явились два в’єтнамці. Вони розмотали волосінь, на кінці якої був доволі великий гачок і, нанизавши на нього шматочок наживки, закинули у море поряд з бортом судна… А вже за хвилину, волосінь перетворилась на струну, сигналізуючи тим самим, що на гачку щось є!
Цю процедуру вони виконували разів з десять. І кожного разу вдавалось спіймати рибу-шаблю! А вже за пів години дивні рибалки зникли так само як і з’явились…
"От такої!", - подумав я, згадавши, що у машині було таке ж знаряддя. - "Виявляється, що його можна використовувати за призначенням!"
Я дістав волосінь, розплутав і, прив’язавши до швартового каната, кинув у воду. А вже за декілька хвилин зрозумів: моя спроба впіймати рибу була вдалою! В’єтнамська технологія спрацювала!
Вперше я бачив живу рибу-шаблю, та ще й власноруч спійману. Вона нагадувала якогось дивовижного казкового монстра: довга, пласка та ще й страшними зубами!…
Того дня додому я повертався з трофеями… Але, на жаль, то була моя перша та остання рибалка. І не тому, що не сподобалось. А тому, що часу на це не вистачало.
А запеклі рибалки були. Хоча б мій сусід Валерій - він був настільки закоханий у цю справу, що не міг без цього прожити. І навіть коли всі повертались додому з пустими руками, він примудрявся “вполювати” з десяток-півтора рибин…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!