Рани

Коли тобі вперше купили велосипед,

ти ще не знала, як боляче розбивати коліна,

і доки навчилася вправно їздити —

не раз просила маму подути, коли боліло.

Було інакше, коли ти втратила свою цноту:

дорослі дівчатка не скаржаться мамі —

вони ховають незрілі скорботи

за грубо підведеними очима.

Із часом траплялися нові проблеми —

ти відкладала їх у шухляду досвіду,

вони ставали семами твого світогляду,

поступово відбулася перетурбація

життєвих цінностей,

і врешті ти стала зрілою.

Твої емоції огрубіли,

довіра покрилась амфорним льодом.

Поки хтось обережно шукав

безпечного мілководдя —

ти переходила там, де немає броду.

Тебе картали за безрозсудне шаленство,

захоплювались безтрепетним відчайдушшям.

І навіть коли ніхто не вірив у твоє спасіння —

ти все-таки добредала суші.

Ятрилися рани, нили суглоби,

було немало слізної злоби.

Ковтала дорожню пилюку й образи,

не пробачала чергові зради.

Життя навчило злого лукавства,

нерви до сталі давно зміцніли.

Та досі хочеться просити маму

подути на рани, аби не боліли.

*Пам'яті Мами