"А якби..."

Якби побачив ти мене учора,

То, сто відсотків, не запам'ятав би.

Якби були з тобою не знайомі,

Ти з осудом дивився б в слід.

Ти не подумав би, що це душевна втома.

Й не запитав би, що я роблю увечері в ці дні.

Якби ти йшов один, то не звернув би навіть і уваги

Якщо не сам, то ви б сказали про нас трьох декілька слів...

Однак, якби побачила тебе я вчора

То я б запам'ятала всі деталі з голови до ніг.

Якби були з тобою не знайомі,

Я б в захваті дивилася, поки не зникне з вулиці твій слід.

На ранок я б згадала ще про тебе.

Можливо, подумки я б роздягла тебе у себе в голові.

Можливо, лише б припустила, що було б, якби ти все-таки зловив мій погляд на собі,

Однак через годину, я би засмутилася, бо ти нічого не зробив в мій бік.

Я б думала, що більше не побачу.

І ні лице твоє, ні погляд твій неначе в нікуди.

Я не дізналася б який твій голос

І як ти мило посміхаєшся вві сні.

Я може б навіть трохи розсердилась,

Бо не зробила ніц, щоб ми трималися за руки навесні.

Щоб ми гуляли кожен вечір в парку,

І обговорювали як найкраще провести наступні вихідні.

Не можу точно припустити,

Як довго я б тримала тебе в себе в голові.

Та думаю що десь за тиждень,

Я б не згадала, як пройшов ти і не посміхнувся ні на мить.

Проте ти не побачив мене вчора.

І ми знайомі вже з тобою, хоч і не давно.

Та розумій мої слова, як хочеться тобі самому:

Найкраще було б двадцять сьомого, коли я думала чи їхати, чи ні.

Сказати ні.

І їхати до тебе в голові.

А потім уявляти «А якби...»