ГОВОРИТЬ НІЧ...

Я рани пам’яті цілунками загою

І помовчу: говорить ніч...

Вона єднає долі пізньою порою.

На небесах ми вже повінчані з тобою...

У тому річ...

У тому річ...

Я заберу тебе з обіймів сірих буднів

В казковий світ – кохання сад...

У хвилях радості купатися ми будем

І сотні квітів від замріяності збудим,

Доп’єм сповна їх аромат.

Розвію попіл від журби понад полями,

Замовлю в дар пташиний спів,

І простелю під ноги диво-килимами

Тобі любов мою піснями-молитвами,

Рясні стежки із ніжних слів.

Я рани пам’яті цілунками загою

І помовчу: говорить ніч...

Вона єднає долі пізньою порою.

На небесах ми вже повінчані з тобою...

У тому річ...

У тому річ...