Ad astra

Час все тече,

а я — в могилі.

Душа моя в моїй квартирі

гуляє, губиться, шукає...

Чого? Вона сама не знає.

Знайшла! 3 гривні у пальто.

Та це не то! Це все не то!

Якби ж та знала, що шукає!..

О, чайник музиков заграє!

Душа моя не любить чаю;

душі моїй туди начхати —

того, щоб тіло омивати,

а потім його закопати.

Для чого? Я себе питаю.

Та відповіді теж не знаю.

Усе це дивно: весь цей сум,

усі ці сльози, крики, плач...

Не заздріть, люди, що я йду!

Сидіть і жуйте свій калач!