ПТСР

Знаю: віск осідає в легенях жовтою плівкою

Знаю вереск тривожних думок і міжреберний щем

Знаю як воно в скронях скрипить затяжною платівкою,

Чи стікає по стріхам останнім осіннім дощем

Бачив те, що по цей бік війни ніхто б не побачив:

Сотні змучених, скривджених душ, сяйво тисяч пожеж

Знаю те, що ніколи в житті я собі не пробачу

Тих даремних, оманливих спроб, що вже не повернеш

І коли небосхил підпирають за хмарами гори,

Чи то сонце стікає промінням вздовж попільних хмар

Чую як все навколо кричить, все навколо говорить

Одночасно про тиху нудьгу і одвічний кошмар