СОНЦЕ, МОВ СОНЯХ

Нахилилося сонце, мов сонях,

Приголубити стиха світ.

Ось дерева плащі долу зронять,

Їх карбує багряний цвіт.

Осінь плетиво сонне розчісує,

Міріадами сліз мерехтить -

у калюжі листочки, мов човники,..

Як же плаче вона і дощить.

Десь лелека синь неба, мов веслами,

Розганяє на різні боки.

Він вже марить новими веснами

І гніздечку рахує роки.

Чорнобривці із жовтими щоками

Завмирають в осінньому сні,

а з верби облітають локони,

і коротшими стали дні.

Зорі згаснуть, наче віконечка, -

там за кожним душа живе…

Та знов сонце злотавим соняхом

щиро землю мою обійме.