"МИ" - ЦЕ ОДНИНА

Літній вечір вигойдував

грона достиглі кохання.

Мимоволі пили ми

на мріях настояний сік,

що жагою манив,

заступивши благенькі вагання,

вів бажання сліпі

у бурхливий емоцій потік.

Одинокі серця,

проминувши свій час пошуковий,

були впевнені в тім,

що про них вже забув білий світ,

тож тепер смакували слова

і туман загадковий,

що сочився крізь простір,

зневаживши сили орбіт.

Розцвіли небеса

міріадами цяток причастя.

Стала на́зирці ніч,

що крізь вечір лозою зросла

і повзла у думки

пожаданою величчю щастя,

розгойдавши проміння,

що впало на наші тіла.

Дивувались зірки своїм заздрощам:

– Що ж тут нового?!

Їм від музики пристрасті

обертом йшла голова

і бажання летіли

на крилах кохання палкого

до землі, де в шаленім танку

вирувала трава.

Ми просили, щоб день

забарився в далекій дорозі,

щоб душі дві самотні

спили мить кохання сповна,

до межі, на котрій

розійтися вже будуть не в змозі,

бо відчули серцями,

що «ми» – то для них однина.