Глава І
Ми йшли розкішними коридорами замку графа Бортолосіє. Про світ ще скажу, але наразі я просто в шокові... Настільки мене вразила оповідь юного Вілана:
«Ви напилися в трактирі, зламали ребра п'ятьом гномам, вибили зуби трьом дворфам, засунули в сраку одного ельфа голову іншого, і..."
На цьому я перервав свого вірного помічника... Боже, який сором...
Але все це зараз другорядне, перепрошуватиму потім. Нині ми йдемо на місце злочину. Думки мої мають бути чистими. Сконцентруйся... сконцентруйся... сконце...
– Пане Ігоре, ми скоро дійдемо до спочивальні покійного юного лорда Вітофа. Прошу, не побийте ще когось. – вирвав мене із думок помічник.
– Не сци в кампот, малий! Вже не повня, все має бути чікі-пукі... – почав було я, але він мене перебив.
– Пане, людині вашого положення, треба спілкуватися належним чином, будь ласка, я вас прошу!.. – суворо, як він вміє, промовив Вілан.
Він завжди дивував мене цим. Хлюпик хлюпиком, але коли треба, то дуже серйозний і безстрашний, не дивлячись на його вид і походження...
– Добре, не сци.. Тьфу, та вгамуйся, все нормально буде! – буркнув було на початку я.. але побачивши, що він знов скорчив гримасу, то я сказав твердіше і відкрив двері до опочивальні покійника – сина графа Ніколоса Бортолосіє – лорда Вітофа Бортолосіє, єдиного, і на даний момент останнього, сина графа... А графиня вагітна... Відчуваю пиздець... Ним пахне...
– Вілане, ти пердонув?...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!