Глава ІІІ
Треба поспішати... Ось вже вхід до замкової території, мені вклоняються ті лицарі, та я не зважаю – маю спішити, продовжую хід, і крокую, майже біжучи, далі...
Якби тільки встигнути...
Ще один коридор і от двері....
Але я не встиг... З них йшов неймовірний гамір...
– ЙОБ...ТВОЮ...МАТЬ!!! Ігор, я ж просив – вздохнув я, І відкрив двері...
***
Після моїх слів почався справжній треш і хаос: мій колега щось там пояснював і казав графині, яка, ніби з неї біса вигнати намагаються, почала волати і скаженіти, різними ,,епітетами " мене покривати; пишна рожа, що я її послав нахуй, і інші, подібні йому оточили мене і все кричали про те: та як ти смієш, чужинцю, покидьок, монстр, і подібні компліменти.
Та враз всі стихли... А я вкотре зрозумів, що діло дійсно пахне пісюнами...
Він прийшов... Мій бос, мій шеф, легенда при народженні і надія цього пропащого світу на справедливість та якісь зміни – Гілл Леонхардт – шеф Бюро Всесвітніх розслідувань, який за сумісництвом є міністром оборони та правою рукою і радником нинішнього Маркіза (що складе повноважень через кілька років). Але шеф і далі буде займати цю посаду. Бо її дають за заслуги, а не походження. Це кремезний сивий чоловік, що пройшов безліч боїв, але має смак, тому одягнений як лицар, проте зі смаком істинного аристократа.
- Блять... Бос. Розберись. Труп – фальша. Я взяв слід... Пішов за ним. Його ще можна врятувать.
Він суворо глянув на мене, видихнув і потер скроні...
– як мене вже за... Ігоре, прошу, стримуйся!..
– Спробую. – не дуже щиро сказав я. Знаю ж, що проблеми так і липнуть до мене.
- Ех.. – тяжко видихнув Гілл. – Будь обачним.
– Ок.
***
У коридорі
– Ігоре, пане, господарю!.. – біг і кричав Вітоф. - Як це розуміти що труп не справжній?
– А от так. Чари. Тут були задіяні відьми.
Відьми. Чортові чародійки, що укладають угоди з дияволами та контролюють злих духів – демонів...
– Нічка буде весела Вітоф.
– Блять...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!