Porcelaine 2

На папері принизливу спробу сповіді

Викарбовує словом відлуння спогадів

На границі між тим, що легке і правильне

Височіли величні фігури з каменю

Наставляли, щоб завжди робив по совісті,

Був хорошим героєм своєї повісті

Повсякчас не хорошим, а навіть праведним

(повсякчас неодмінно себе ненавидів)

Підкоряючи гнів, формувався брилою,

Кам’яною почварою білокрилою

Під поверхнею тіла стікав розірваним

Павутинням думок над лункою прірвою

Так надіявся, щоб не лунали постріли

Заколисував мрію теплом і постіллю,

Та впізнавши цей світ ненароком вистрілив,

Вгамувавши бажання дійти до істини

Комендантський режим відтепер ухвалений

На границі між тим, що нове і спалене

Обираєш мірила пропорцій заново

На папері свідомий ти – порцеляновий