Безликий Імператор 3. Протистояння

Я походжав містком корабля, спостерігаючи за роботою екіпажу. Підлеглі старанно все перевіряли, виключаючи будь-які можливі збої в системах крейсера. Це викликало тільки легку усмішку: подібне малоймовірно. За регламентом правитель держави не зобов'язаний перебувати на містку, але через звичку, що в'їлася за роки життя, мені завжди подобалося бути тут, підтримуючи наближених у тонусі. Тим більше, коли крейсер виходив із гіперкоридору в прикордонну систему.

— Бойова тривога! Виявлено противника!

Обличчя спотворив вишкір — як відчував!

Я відразу вивів навколо себе голограму системи Ка-30, приймаючи дані від операторів. Самотня зірка, що вмирала в космічній порожнечі, вперше за довгий час відчула себе значущою точкою всесвіту. У центрі, неподалік від світила, висів каркас майбутньої орбітальної фортеці. Вдалині, на краю системи біля точки стрибка на Ка-29, флот Шак-Крі добивав залишки якихось найманців. П'ять крейсерів рвали на шматки фрегати і винищувачі, один з великих кораблів увійшов в ближній бій з ворожим транспортом, беручи його на абордаж. І це все за підтримки малого руйнівника — гордості моєї держави, корабля Древніх. Клас дредноут, що перевершує лінкори за потужністю. Він мав численний москітний флот та енергетичну гармату, здатну розколювати планети. А найбільша перевага: кораблем керував один-єдиний штучний інтелект з невеликою кількістю екіпажу.

Здавалося, розгром противника йде за планом, але через діру у строю прорвалася трійка фрегатів і швидко пішла в наш бік. Я прикро похитав головою. Якщо адмірал не прорахував подібного — у нашій обороні серйозна прогалина, і це змусить мене замислитися над зміною командувача флоту.

— Імператоре, — шакрін у білій формі привітно схилив голову. — Ворога допущено до ваших позицій, не залишати ж усі веселощі нам?

Я засміявся. Вони спеціально відпускають противника, щоб їхній правитель не нудьгував? Та яким монстром мене вважають?! Але, незважаючи на ризикованість, такий поворот подій сподобався.

— Доповідай, Шикасе, — відсміявшись, наказав адміралу і додав з усмішкою: — Постарайся наступного разу без подібних сюрпризів.

— Слухаюся! — Шикас стукнув кулаком у груди. — За останні дванадцять днів це третє вторгнення...

Слухаючи адмірала, який зовсім нещодавно обійняв цю посаду, я дивився на голограмі, як крейсер іде навперейми фрегатам, що втекли. Москіти не давали їм ухилятися або розділитися, заганяючи в пастку.

Після того, як ми розбили флот Руйнівників оплотів, було укладено договір про співпрацю з нейтральним світом Міхтою. Сектор з Ка-35 до Ка-30 потрапив під захист Шак-Крі для збереження торгових шляхів. І тут найманці ніби з ланцюга зірвалися та намагалися прорватися через оборону. Що дуже дивувало, адже сенсу в цьому не було. На відстані трьох систем від кордону, що охороняється, попереджалося про військову присутність, а також вільний пропуск усіх цивільних суден і обіцянку їх захистити згідно з міжгалактичними законами. Поки так, а в найближчому майбутньому на Ка-30 відкриється транзитна станція, що підтримуватиме порядок у системі та матиме торгові порти.

Ось і зараз Шикас зустрів нову порцію незрозумілих гостей. Невихованих, мовчазних і злих. Як фанатики... до речі, про них. Крейсер, що бере ворога на абордаж, належав культу Діти Імператора, за якими я спостерігав увесь час. Занадто непередбачувані, хоч і поклоняються мені. І зараз вони з люттю знищували екіпаж противника. Не билися, не воювали, а саме вирізали всіх, хто потрапить під руку. Люди нічого не могли протиставити закутим у броню шакрінам. Молотобійці, верхівка бойових жерців, з легкістю проламували будь-які перепони і черепи ворогів. Увімкнувши камери, я побачив Марда, який люто вискалився і руками розірвав ворожого капітана навпіл. Шакріни навколо завили, підкидаючи зброю. Звірі...

— Вогонь.

Перериваючи роздуми, віддав наказ. Попри те, що я спостерігав за далекою битвою, підхід ворожих фрегатів до крейсера відстежував постійно. Шість променів вирвалися з гармат, випускаючи всю накопичену енергію з генераторів. Оператор вицілював найуразливіші місця в кораблях, тому я не здивувався, побачивши два яскраві спалахи. Третій фрегат спробував розірвати дистанцію, обходячи нас стороною, але на нього накинулися дрони з дредноута, вгризаючись в обшивку і знищуючи за мить.

Поруч з'явилася голограма шакрінки: котяче обличчя, темно-синя шерсть, тендітна фігурка та обтислий синтетичний костюм — моя мати була однією з найкрасивіших жінок у Шак-Крі. Була. Вона померла під час інтриг безликих, тим самим підштовхнувши мене ще більше проти моєї початкової раси. Зараз же її образ використовував ШІ корабля.

— Ірито, — привітальний кивок. — Сподіваюся, цього разу обійдемося без розбитого ангара?

— Ідіть ви, Імператоре, на… переговори!

ШІ ображено скорчила мордочку та зникла. Я ж розсміявся на таку реакцію: все ніяк не звикну, що штучний розум має подібні емоції. Тому не можу втриматися і не підколоти її.

Без команд крейсер продовжив курс до Міхти, представники нейтрального світу хотіли поспілкуватися. А мені ж хотілося просто відпочити. Тим більше моя фаворитка, Кора, зайнялася самонавчанням, вирушивши до нової школи для псионіків. Як я підозрював, вона просто не хотіла залишати без уваги вбивцю, найняту для навчання шакрінів.

Взагалі створений заклад мене тішив, увібравши в себе існуючі структури і розділившись на три напрямки. Корпус псионіки — ті, хто здатний використовувати ментальну енергію. Корпус гвардійців — шакріни, які можуть чинити опір зовнішньому впливу або спеціально навчаються цього. Корпус убивць — одиниці, на них не впливає пси-сила, вони просто її ігнорують. І в кожного свій учитель та наставник.

Зате з новими натренованими гвардійцями тепер можу не побоюватися спалахів люті. Псионічний імпульс раніше вирубував наближених, тепер же багато хто міг хоча б стояти поруч.

Поспостерігавши за мародерством на полі битви і дочекавшись, коли корабель піде в стрибок, я пішов на тренувальний майданчик. Двоє гвардійців та їхній командир на позивний Молодший йшли поруч, хоча користі від них на бойовому крейсері я не бачив, більше сприймаючи їхню присутність як даність. Проте вони чудово допомагають тренуватися.

Коли ти стоїш на чолі народу, який цінує силу і вміння — потрібно відповідати стандартам. Навіть не так — треба бути вище стандарту.  Мій минулий досвід дозволив з легкістю перегнати ровесників і деяких ветеранів, але я вважав, що цього недостатньо. Тому весь вільний час тренувався, навчаючись керувати своїм тілом і родом Крі. Мій псионічний потенціал, те, що й допомогло мені стати вище за інших шакрінів. Але волелюбна сила любила часом показати характер або ж навпаки — підштовхувати на необдумані вчинки. Хоча я сподівався, що до відкритого протистояння з нею ніколи не дійде.

Тренування проходило за заздалегідь створеним планом. Я використовував псионіку, пригнічуючи супротивників, і відбивався мечем від їхніх атак. Якщо нікому було щось протиставити, уперед виходили абордажні роботи, які плювали на ментальний вплив. Але з кожним днем гвардійці, що оточували мене, ставали дедалі стійкішими, хоча мало хто міг витримати концентрований тиск родом Крі.

...прийняти удар на енергетичний щит, роблячи одразу крок назад і вимикаючи захист, ривок уперед, мечем б'ючи по нозі, змушуючи супротивника завалитися вперед, а потім кулаком у потилицю бійця, що падає. Мінус один. Спиною відчув нові проблеми і знову активував щит, приймаючи випад. Сконцентрувавшись, випустив імпульс сили навколо себе, одразу підскакуючи до загальмованого гвардійця, вирубуючи його ударом у скроню. Далі щось зробити не встиг: Молодший, як найбільш стійкий до пси-енергії, наскочив збоку, відштовхуючи мене на іншого бійця і вибиваючи з рівноваги. Я тільки й встиг, що прикритися рукою від палиці, що летіла в обличчя.

— Стоп!

За командою радника, який спостерігав за тренуванням, гвардійці зупинилися. Мені допомогли піднятися. Я важко видихнув, потираючи лоб. Але не тільки я один важко дихав, деякі бійці поруч ледве рухалися. Третя битва поспіль все-таки!

— Імператоре, через два великих такти ми прибудемо в Міхту.

— Дякую, Мілоше, — кивнувши раднику, я перевів погляд на гвардійців. — Усі молодці, добре постаралися!

Багато хто всміхнувся від похвали, хтось навіть зніяковів. Пасивний вплив роду Крі посилював мої слова, проникаючи в самі глибини розуму підлеглих. А любов шакрінів до свого правителя робила похвалу не просто словами на вітер.

Для підготовки до майбутньої зустрічі не знадобилося багато часу: помитися, висушитися, вдягнути вичищену форму і прослідувати до човна, що чекав. На ходу я перевіряв планові звіти від радників. Мій розум давав змогу обробляти величезні масиви даних, а сутність роду Крі тільки розвивала цю здатність. Проблеми були лише у фінансовому відділі: через різке розширення територій Шак-Крі доводилося використовувати резерви держави, від чого радники рвали на собі шерсть. Але це сприяло швидкому розвитку торгівлі між нейтральним світом та шакрінами. Загалом, якщо найближчим часом не розширюватися — економіка прийде до норми.

Також я звернув увагу на звіт старого дипломата, відповідального за зовнішню політику. Людська Імперія відмовила в заступництві частині держави альфарів, що відкололася, і тепер посилено виганяє із зайнятих територій найбільш неугодних «довговухих». На що самі альфари активно чинять опір. Варни все ніяк не можуть зібратися воєдино, втрачаючи свої позиції під тиском дергів. Ящірки від нас отримали вагомий ляпас і, підозрюю, найманець, що летить до мене, скористається шансом і напаскудить рептиліям.

За роздумами та розбором інформації час пролетів непомітно. Я не встиг до кінця роздивитися резиденцію правителів Міхти з білого мармуру, як ми приземлилися в охоронюваному периметрі. Варто було опуститися рампі, як назовні вийшли гвардійці з активними щитами. Поруч сидів Мілош, хмурячись: він дивився на бійців і чекав на дії правителя. Я ж не поспішав, спостерігаючи за охороною. Тим паче, це перша серйозна вилазка у Молодшого. Можна сказати — іспит на придатність.

— Імператоре, — командир гвардійців схилив голову. Шолом його броні був захований у комір, тож я бачив, як чоло бійця вкривали зморшки. Навіть без читання думок зрозуміло, як він прораховує всі варіанти одразу, водночас випромінюючи впевненість у своїх діях. — Прошу.

Нас зустрічали троє старійшин різних народів. Це перший раз, коли я наживо бачив їх, тому з цікавістю придивився до цих істот. Расу агаргі представляв птахолюд підвиду воронів: тонкі довгі пташині лапи, руки-крила і чорне пір'я. З одягу — біла жилетка та балахон із глибоким капюшоном по самий дзьоб. Поруч із вороном стояв великий ящір раси кганті; він сильно відрізнявся від дрібних варнів, з якими ми воювали. Зараз він височів над усіма присутніми: гора м'язів в одній пов'язці на стегнах і з медальйоном, що висів на шиї. Позаду всіх стояв мотаті, з ним я раніше спілкувався. Худа та висока істота, закутана в сірі тканини, до того ж — псионік. Виразно відчувалася сила, що оберігає розум усіх присутніх від вторгнення ззовні й не дозволяє їхнім емоціям дійти до мене.

Було ще одне: у культурі Міхти імена відігравали важливу роль у традиціях, і старійшини не афішували їх. Хоч я й був здивований такому порядку, але для цих народів це було буденністю. Імена дізнаються лише після певної довіри до співрозмовника.

Після привітання, залишивши варту біля входу, ми попрямували до резиденції, де відбуватимуться переговори. Весь шлях коридором ящір не зводив із мене погляду. Та й агаргі виявляв цікавість, повернувши голову набік і виблискуючи чорним оком з-під капюшона. Пройшовши через аркові двері, ми опинилися у великій світлій залі. Можливо, я б насолодився фрескою на білому мармурі, але увагу привертав стіл у центрі приміщення. Як і все навколо — білого кольору, краплеподібної форми. Біля його широкого боку стояли три фігурні стільці під габарити власників. А з протилежного кінця, який звужувався і був обрубаний, стояв ще один стілець. Звичайний, без зайвих прикрас.

Одразу видно, куди сідати представнику іншої держави.

За регламентом я міг узяти із собою тільки двох підлеглих. За спиною встали Молодший і Мілош. Від гвардійця віяло підозрою, а рука, що лежала на клинку, показувала всім повну готовність до бою. Хоча в його броню було вбудовано численне озброєння, боєць більше покладався на вірний меч. Радник дипломатії ж навпаки був розслаблений, але це тільки зовні. Його думки перескакували з однієї теми на іншу щодо можливих варіантів подальших переговорів і переживань через мою поведінку. Останнє смішило: в очах Мілоша я був емоційним підлітком.

На аналіз усього знадобилися частки миті. Мій погляд уперся в кганті, який продовжував, не кліпаючи, витріщатися на мене. За правилами міжгалактичного етикету не я перший мав говорити: починає діалог господар, який приймає гостей. Агаргі стрепенувся, розкривши дзьоб і каркнувши:

— Старійшини стурбовані вашими діями, Рех-Крі.

Сприймалася його мова легко, цілком можливо, що працював пристрій перекладу. Я злегка схилив голову в подиві, чекаючи продовження.

— Ми підписали договір про торгівлю, очікуючи на мирне співіснування, а натомість ви розширили кордон до наших світів і заблокували шляхи для інших держав.

— Ми захищаємо наші дивіденди, — Мілош відповів замість мене.

Говорити він міг, поки вистачало повноважень. Я ж грав у «баньки» з ящером.

— Після підписання договору на нас уже тричі нападали. За попередніми даними, найманці намагаються зірвати торговельні шляхи за зовнішнім замовленням.

— Через обмеження кордону до нас бояться прилітати!

— Ми дотримуємося міжгалактичних законів і повідомили про тимчасові незручності. Тим паче, влітаючи на територію Шак-Крі — вони потрапляють під наш захист. Жодних обмежень для торговців.

Діалог у такому дусі тривав кілька хвилин, поки ящір не стукнув по столу кулаком.

— Що ваша сказати на ця? — страшенно перекручуючи слова, вимовив вождь кганті.

Перед нами розгорнувся запис із новинних каналів альянсу. Після промови людського диктора з'явився запис, як шакріни жорстоко вирізають людей та альфарів на якихось палубах. Спочатку я подумав про фанатиків, які робили нещодавно щось подібне, але бійці на записі не мали жодних розпізнавальних знаків. До кінця відео я уважно спостерігав за всіма деталями, намагаючись прикинути місце розташування різанини.

Хм, щось стандартне для альянсу, але не схоже на наші палуби. Та й шакріни були якимись… звичайними. Схоже, безликі вирішили діяти поза моїм впливом.

Я відчув розгубленість, що йшла від Мілоша. Погано, коли твій радник із дипломатії губиться на переговорах. Йому вочевидь не вистачає досвіду для таких несподіванок. Судячи з паузи, що виникла, і ящера, що скалився, підлеглий не знав, як відповісти.

— Є справжній запис? — мій спокійний голос збив з пантелику вождя кганті, і він невпевнено подивився на ворона. — У нас немає зовнішніх загонів, а судячи з побаченого, події відбувалися на станції альянсу з типовим плануванням.

— Кх... — якось дивно прохрипів ворон. — Ми надамо вам його, щойно знайдемо.

<Рех-Крі говорить правду!> — у голові пролунав голос мотаті. І судячи з поглядів, говорив він усім. — <Але продовжує щось приховувати.>

За мить тиші ящір вибухнув, відкидаючи стілець і б'ючи кулаками об стіл, змушуючи вузький кінець меблів небезпечно піднятися.

— Кхор'На набридли ігри! Говори!

На зовнішню агресію моя природа збунтувалася, вимагаючи осадити кривдника і даючи з легкістю зібрати ментальну енергію для атаки.

— Сів! — наказ із влитою в нього силою Крі пробив захист старійшини, змушуючи ящера впасти на дупу. Від псионіка нейтрального світу повіяло сильним подивом і невір'ям, емоції пробилися навіть через блок. — Хочеш правду?

Я почав з моменту, коли ми вирішили налагодити торгівлю з Міхтою. Кганті, який сіпнувся було щось сказати, зупинив ворон, притримавши за плече. Розповів про бій і раптове виявлення додаткових сил варнів. Потім про викуплені території, де знаходився сховок Древніх. І нарешті — про розмову з голограмою Предтеч, опустивши деякі деталі. Вони мені не вірили, я відчував це.

— Шановний старійшина підтвердить мої слова, — я кивнув у бік мотаті, на що той, погоджуючись, схилив голову. — У мене і в думках не було якось обмежувати вас. Але зараз я бачу, що нас просто хочуть підставити і зжерти. Те саме стосується і нейтральних світів — самотні, далекі та слабкі.

Кганті тихо заричав, але я не звертав на нього уваги.

— Тому задумайтеся про те, щоб увійти до складу Шак-Крі як автономна держава. Разом ми зможемо вистояти!

— Ні! Це... — почав було агаргі, але я його відразу перебив.

— Альтернативи у вас невеликі. Або ви хочете знову повернутися до людей?

Питання залишилося висіти в повітрі. Ящера від кидка в атаку утримувала лише лапа пташиного старійшини. Варто було мені встати, злегка вклонившись правителям, я почув уявне прохання про зустріч від псионіка. Відправивши йому координати своєї резиденції на Міхті, я запропонував зустрітися там за стандартну годину і отримав телепатичну згоду.

Гвардієць увесь час удавав, що нічого не чує і не знає. Його розум був більше зайнятий моїм захистом, ніж дипломатією. А ось Мілош кривився і тільки в коридорі тихо сказав мені:

— Імператоре, ви були занадто жорсткі й сумбурні, вас не послухають.

— А в них вибору немає. Вони не транзитний світ і розташовані віддалено від альянсу, — я не поспішаючи крокував білосніжною плиткою чужої резиденції. Квапитись нікуди. — Найближчі нейтральні світи не захочуть з нами сваритися, а альянс не встигне втрутитися.

— Можливо, ви маєте рацію, — хоч радник, погоджуючись, і схилив голову, але я відчував його сумнів.

— Візьми на контроль, можеш чимось їх задобрити, — вискалившись, я з ричанням додав: — І дістаньте мені запис, хочу ще раз подивитися!

З-за повороту показалася трійка гуманоїдів у чорному одязі. Я ще встиг здивуватися, що старійшини так швидко домовилися про нову аудієнцію, як уперед вирвався Молодший, виставляючи перед нами фронтальний щит. У нього одразу вгризлися плазмові пучки з гвинтівок найманців. Притулившись спиною до броні гвардійця, я намагався намацати розум супротивників. Якщо підлеглі відчувалися як палаючі вогні, то вбивці — наче каміння, що лежить під ногами: маленькі, міцні, непомітні. Тому я й не відчув загрози від них, занадто звикнувши покладатися на рід Крі. За пару ударів серця зрозумів: узяти контроль над їхньою свідомістю неможливо, але ось на мить дезорієнтувати...

Підняв погляд на Мілоша. Радник нервово стискав пістолет, прицілившись у найманців. Навіть у такий момент він обмірковував ситуацію, підозрюючи зраду старійшин. Коли наші погляди зустрілися, вказав йому за спину, пославши ментальний наказ прикривати.

Гвардійцю ж показав три підняті пальці й стиснув долоню в кулак, на що він зрозуміло кивнув. Раз — занурююся у свідомість. Два — намацую розум супротивників. Три — потужний псионічний імпульс вторгається в реальний простір, прямуючи до мети. Варто було мені стиснути кулак, Молодший вимкнув щит і випустив із плечового обважування снаряд. Але замість вибуху він на півдорозі грюкнув і накрив увесь коридор шрапнеллю. Не встиг пил осісти, як я з гвардійцем кинувся до вбивць. Поспішали ми даремно — всі були мертві.

Бій зайняв не більше хвилини, тож гвардійці, які приспіли на тривогу, встигли лише до фіналу. Хм... а що з охороною резиденції? Я точно пам'ятаю, що там стояло двоє кганті. Поставити запитання не встиг: Молодший зняв шолом з убивці, привертаючи мою увагу. Люди.

— Що тут відбувається? — ззаду пролунав каркаючий голос.

Ворон боявся і тремтів, адже зараз у нього цілилися всі, зокрема й миролюбний дипломат.

— Опустити зброю! — мій наказ виконали миттєво. Злість клекотіла всередині, і ментальна сила тиснула на оточення. Потім я звернувся до мотаті: — Відкрий їхній розум, я маю знати правду!

Старійшина не встиг відповісти, як вперед вийшов ящір. Він важко підійшов до мене, відштовхнувши гвардійця, що стояв на шляху. Тільки піднята долоня зупинила того від пострілу в спину зухвальця. Кхор'На навис наді мною, свердлячи поглядом, потім подивився на вбивцю без шолома і на Молодшого, який стояв поруч з оголеним мечем і був готовий без тіні сумніву кинутися в атаку.

— Моя любити битися. Але битися відкрито! — він схилив голову, щоб вона була на одному рівні зі мною, і прогарчав: — Дивитися!

Я уткнувся чолом у луску. На такій близькій відстані захист старійшини не працював, та й добровільне бажання розумного відігравало велику роль. Перше, на що я натрапив — лють. Пекуча тваринна лють і готовність до битви на смерть. Щоб знайти потрібну інформацію, мені знадобилося кілька ударів серця. За мить я усвідомив: переді мною стояв воїн, чистий, не заплямований підлістю. Думаю, ми потоваришуємо. Якщо не вб'ємо одне одного.

Потім настала черга ворона. Псионік був поруч зі мною у свідомості, контролюючи, щоб я не дізнався зайвого, але й тут було порожньо. Ні натяку на зраду, хоч сумніви й були. З мотаті ж було все простіше — обмін думками не терпів обману. Так, можна було приховати частину інформації, але не збрехати.

— Я приношу свої вибачення старійшинам за сумніви, — неглибокий уклін, щоб не втрачати гідність повелителя. — Але як люди опинилися в зоні переговорів?

— Кхор'На підозрювати шпигунство!

<Зараз ми це з'ясуємо!> — прошелестіло в голові, і закутана в тканини істота рушила до мерців. — <Мертвий розум зберігає в собі останні години життя. Недовго, але нам вистачить.>

Перш ніж присісти поруч з убивцями, мотаті подивився на зруйновані стіни і, важко зітхнувши, похитав головою. Я відчув його жаль щодо знищеної краси. Псионік поклав руку на чоло вбивці. Кілька миттєвостей, і мені стали передаватися видіння. Судячи з задумливих облич старійшин, вони також це бачили. Убивці — звичайні найманці, які заробляють смертю своїх цілей. Звідки в них інформація про переговори… незрозуміло. Охорону обійшли, дізнавшись маршрути. Далі все просто: побачили наш приліт і пройшли через інший вхід. Дочекавшись закінчення переговорів через прослуховування, пішли на перехоплення. Хоча я не знав, на що вони сподівалися — на малу кількість охорони? Чи розраховували, що охоронець буде стандартно укомплектований, а не в бойовій броні останньої моделі?

Трійця ходила завжди разом, тож не було сенсу перевіряти всіх, та й мотаті випромінював втому тільки від одного читання мертвого розуму. Але те, як він це зробив... треба буде дізнатися.

Поговоривши ще трохи зі старійшинами, я запропонував їм допомогу своїх підлеглих, на що отримав різку відмову. Потиснувши плечима, вирушив до транспорту в оточенні гвардійців. Біля входу валялися два оглушені ящери, біля яких порався медперсонал. Шакріни не дріб'язковіли, потужним шокером вирубуючи можливих супротивників. Уже на кораблі звернувся до командира гвардійців:

— Молодець, Коуде.

У відповідь мені був приголомшений погляд. Ім'я треба заслужити, як казав Каніс — той, хто виховав більшість гвардійців навколо мене. Бійці, які чули мої слова, одночасно вдарили кулаками у груди, створюючи легкий гул усередині човна — так вони салютували на знак визнання свого командира. Коуд схилив голову в подяці, буквально переповнившись гордістю.

Молодий радник із легким здивуванням дивився на гвардійців, але нічого не сказав, продовживши щось вводити на планшеті. Відкинувшись на спинку, я розслаблено прикрив очі. Залишилося тільки поговорити з псионіком — і можна буде трохи відпочити.

Але ж усе тільки починається...