2. Вашу пташечку конфісковано
Біля маєтку Брійоль зібралася зграйка панянок під ажурними зонтиками. Вони зашепотілись, коли у ворота лихо заїхав чоловік на пенні-фартингу з великою коробкою у руках.
— Де ваш екіпаж, пане?
— О, мадемуазель, на велосипеді набагато зручніше, — Маріан легко зіскочив на землю.
— Але це небезпечно, ви могли впасти!
— Не хвилюйтесь, я добре тримаю рівновагу, — чоловік легенько вклонився та пройшов в дім.
Невимушено огледівшись, він залишив коробку в холі, ближче до кухні. Діставши з кишені оксамитовий футляр, прослідував до вітальні.
— Маріане, рада знову Вас бачити! — Жюстін розквітла в солодкій усмішці.
— Жюстін, ма бель, Ви сяєте яскравіше за сонце та зорі! — чіпкий погляд вихопив сережки з камінням глибокого синього кольору. — Для такої краси й оправа має бути відповідна. — Футляр опинився в тонких пальчиках мадемуазель.
— Ах, це чарівно! — вона одразу вдягнула подарунок. — Дякую, Маріане. Але ви ще дещо мені винні.
— Що саме? Танець?
— Можливо, — Жюстін лукаво стрільнула очима. — Тоді вже дві речі. Я казала про пташечку, не забули?
Він зняв капелюха та дозволив хазяйці вечора самій узяти потрібне. В руках жінки опинилась яскрава квітка з незмінною стрічкою.
— “Ви отримали троянду”, — слабко усміхнулась Жюстін.
— Таку ж прекрасну, як і Ви, — Маріан вдоволено відмітив слід від уколу на її пальці.
— А як же пташечка?
— На все свій час, моя люба.
Їх обступили гості. Вони теж хотіли щось отримати з чарівного капелюха, і він їх не розчарував. “Ви отримали лілею”, “Ви отримали гортензію” — то тут то там з’являлись нові стрічки та радісні усмішки.
Чоловік легко заволодів увагою присутніх жінок. Усіх, крім однієї. Сувора економка не зводила з нього холодного погляду.
Потроху сутеніло. У вітальні запалили свічки. Чоловік перепросив та відійшов на хвилинку. А коли повернувся, спитав:
— Хто хоче побачити фокус зі зникненням?
Ясна річ, хотіли всі. Принесли високу напівпрозору ширму, розписану квітами. Силует Маріана проголосив з характерно французькою “р”:
— А тепер рахуйте до десяти.
— 1, 2, 3… — зі сторони кухні донісся страшенний ґвалт. Звуки розбитого посуду, крики прислуги та голосне нявкання. Емілія зблідла та поспішила на джерело шуму. Сірий смугастий кіт ніби навмисно скидав на підлогу кришталь та фарфоровий посуд. Накоївши вдосталь шкоди, він нявкнув наостанок та вистрибнув у вікно. Коли все заспокоїлось, Жюстін зазирнула за ширму. Замість Маріана там сиділа вже знайома їй голубка з шовковою стрічкою.
— “Вашу пташечку конфісковано”, — прочитала жінка. — Дивно, мабуть, якась помилка…
Чоловік на велосипеді був вже далеко, але уявляв вираз її обличчя. Ніякої помилки, “ма бель”. Але дізнаєшся ти про це надто пізно. Він під’їхав до затишного лісового будиночка. Там на нього вже чекали.
— Маркусе! — вигукнула дівчина та побігла назустріч. Аж раптом спинилась та вперла руки в боки. — Ти спізнився.
Він легко зістрибнув з велосипеда, підхопив дівчину на руки та закружив.
— Вибач, Марі. Дорогою колесо зіскочило, — чоловік ніжно поцілував її в щічку. — Ти не сердишся?
Марі й хотіла сердитись, але не могла. Вони присіли на ґанку, поруч звернувся клубочком смугастий сірий котик.
— Дивись, що я тобі привіз! — чоловік витяг з кишені жилета срібний підвіс зі смарагдом. На зворотному боці була вигравійована пташка з розкритими крилами.
— Як ти це зробив? Невже вона так просто віддала..?
— А ти як думаєш?
— Маркусе…
— Якби так вчасно не загубився заповіт, підвіс отримала б ти. Він їй навіть не потрібен. Знаєш, де вона його тримала?
— Але, якщо тебе впіймають…
— Я більше туди не повернусь. Залишусь тут, з тобою. Доки ми разом, сонечко, все в нас буде добре!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!