Мурашники із чесним іменем

Маленька мушля полюбляла узбережжя:

Вона з захопленням дивилась в небокрай,

Коли багряні хвилі на світанку, мов пожежа,

Вбирали берег у бурштинову вуаль.

Коли птахи кружляли низько понад морем,

Коли в затоку прибували кораблі,

І як чарівно в серпні, коли дивні зорі

Згасали в морі, ніби вугольки.

Але одного ранку бідолашну мушлю,

Без попереджень, натяків чи слів,

Неправомірно, не цураючись порушень,

Мурашки винесли у житловий масив.

«Куди ви тягнете мене, шановні?

На цьому пляжі я лежала все життя!»

«В нашу оселю вкрай потрібна кровля!

Мурашник матиме тепер твоє ім’я!»

Збентежено зраділа навіть мушля,

Її буття нарешті набувало сенс,

Вона служитиме тепер, нехай порушникам,

Проте ж для мушлі то велика честь!

Йшли тижні, респектабельні оселі

Зростали просто в неї на очах:

«Ці газоблоки і тоненькі стелі

Колись прикрасить найгарніший в світі дах!»

І ось настав той день — її понесли,

Маленьку мушельку, чиє ім’я —

«Тепер серед усіх стане почесним!»

Вона раділа, ніби немовля!

***

«Не хлопайте, будь ласка, зачиняйте мене!

Ви випускаєте з мурашника тепло!»

Вона повторювала всім, як навіжена,

У цьому рівних їй і справді не було…

У тонкій смужці простору серед будівель

Виднілись мушлі, пляж і небокрай,

І лиш вона мурашнику із чесним іменем

Вночі бажала: «Ну давай, палай!..»