Гімн-заповіт

ГІМН-ЗАПОВІТ

Я живу, та ще не вмерла ні жага, ні воля

Депутатів й олігархів до грошей. Ця доля -

Серед степу широкого, голі всі та босі, -

Нам судилася, бо влада не нажерлась досі.

Щоб пани широкозаді лиснілись на сонці,

Їм ще глибше до кишені нашої долоньці

Тре' засунути, і сісти зверху, щоб ніколи

Нам уже не розігнутись - щоб тягли, як воли.

Душу й тіло б відібрали, розум і свободу,

Але поки що ми, браття, козацького роду -

І гидких кліщів і п'явок, що у нас вчепились

Аж занадто, відривати ми уже навчились.

Все покину і полину до самого Бога -

Тільки те мені й лишила зарплатня убога.

Зверхньо продавець всміхнеться, кредитор зрадіє,

Й олігарх мені затягне мотузок на шиї.

Поховайте - та стрибайте на тую могилу,

Веселіться, не баріться уживати силу

І завзято будувати тіньовії схеми,

Що укріплюють і живлять механізм системи.

Душу й тіло відібрали. Розум і свободу -

Ні. Бо поки що ми, браття, козацького роду -

І роздутих паразитів голкою проткнемо,

Щоби їх аж розірвало, - отаке утнемо!

[06.06 - 07.06.2016]

======

Натхнено словами Гімну України та "Заповіту" Шевченка.

При роботі над віршем я користувався текстами першоджерел — "Гімну" та "Заповіту".

Мені самому така ідея навряд чи спала би на думку — а почалося все з фрази батька, що було б цікаво поєднати Гімн України та "Заповіт", відштовхуючись від сьогоднішніх реалій. Наступний чотиривірш, який можна було би використати замість епіграфа, більше відображає його бачення:

Я живу, хоч голий зад, хоч голодні діти,

Хоч старим ніде не лад, ліпше околіти.

Хоч "слуга народу" - пан, та іще й володар,

Та й поміщик, басурман, - тільки не господар.

До речі, тільки під час написання свого вірша я звернув увагу, що "Гімн України" та "Заповіт" використовують той самий розмір рядка та ритм. Раніше я цього не помічав.