Вірш без назви

Тримайся.

Тримайся подалі від мене,

Не дивися у мої очі,

Не тримай мою руку,

Забудь, будь ласка.

Я надто сильно хочу бути поруч,

Десь близько, настільки, щоб ти міг відчути моє дихання.

Я гублюся у твоїх очах,

Не розумію де той "стоп",

Я просто йду вперед,

Де стоїш ти.

Ти як тиша, в якій я хочу слухати гучну музику.

Як сонце, під променями якого я згораю.

Як книга, мову якою вона написана я не можу розібрати.

Але я готова одягнути навушники,

Закритися одягом чи парасолькою,

Вивчити ту мову до бездоганності,

Тільки б тебе зрозуміти.

Та чи є сенс то робити, якщо для тебе я як чергова монета у кишені?

Якщо я як постійно зламаний кінчик олівця,

Якщо тобі не подобаються мої улюблені вишневі парфуми.

І ти не збережеш ту монету,

Не підточиш знову олівець,

Не полюбиш вишню.

Тоді навіщо?

Я тішу себе думкою, що все не так.

Що я сама собі надумала,

Що ти мене цінуєш.

Але правда ріже мені горло своїм гострим лезом:

Це не так.

І я мовчатиму.

Не стану мучити себе тими пустими думками,

Думати про те, як все було б добре, якби ми були разом.

Я оберу себе, оберу того, для кого все це буде тільки задоволенням.

А він обере мене.