Гойдалки

Хитається дівчина, хитається мала.

Іржаві ті гойдалки штовхає хлопак.

Штовхнув і тримає вгорі, височенько.

Сміється і каже:

-Не хочу я грати!

А дівонька сумно тихенько зітхає.

-Ну добре, -мовляє. -Буває, буває...

Холопак постояв, подумав, тримає.

Дівчинонька вже потихеньку ридає.

Хлопчина, здавалось, її не почув,

Постукав, зітхнув.

Зітхнув.

Зітхнув.

Гойдалка раптом скрипіти почала-

То дівчинка різко до хлопчика впала.

Тепер вони поряд, тримаються разом.

-Ти гарна та мила, ніжна й грайлива.

Маленька зраділа.

Хотіла торкатись, а він дозволяв.

Хотів обійняти, вона засміялась.

Щасливі, здавалось, були обоє,

Та раптом скрипіти почало знову.

Дівчинка тихо полетіла вгору,

Через хвилинку знову униз.

Скрипіло, скрипіло, але не ламалось.

А хлопчик гойдав, мабуть, не переймався.

Знизу вони обіймалися міцно.

Вгорі дівчинонька плакала, звісно.

Гойдав він її, нічого не чув.

Тому і мовчала, водночас кричала:

Хапалась руками, трималась, та марно.

Хлопчині, здавалось, було всеодно.

Гойдається гойдалка, іржава, стара,

А хлопчика очі глядять в нікуда.

Дівчинонька плаче, хапається, любить,

Та хлопчик її, на жаль, не підпустить.