Кохання крізь грім війни

Гуркоче гроза над полями й мостами,

Дим стелиться вниз, накриває світанок.

Я крок свій тримаю між кулем і снами,

Щоб знов віднайти твій ласкавий світанок.

Снаряди, мов зірки, палають вгорі,

Вони не здолають мого поривання.

У шепоті вітру й у нічній порі

Я чую твій голос — це крик сподівання.

Ти пахнеш домівкою, свіжим хлібом,

Твої теплі руки тримають мій страх.

І навіть коли світ згоряє під небом,

Любов — мій оберіг у холодних рядах.

Я вірю: прийде тиха година,

Де сплять гармати і мовкне гроза.

Ти вийдеш назустріч крізь поле без міни,

І змиє кохання з обличчя сльоза.

Нехай упаде ще сто раз цей світ,

Хай попіл закриє дорогу і небо,

Любов, мов вогонь, пробиває граніт —

Єдине безсмертне, що тримає нас, люба.