Дівчата онлі або Скажені літературні ретрити

За мотивами "Борислав сміється" І. Франка

Анотація: Їхати до Буковеля, щоб тупо стояти в чергах? Як щодо козі-відпочинку у тих же локаціях? Мінус пафос, плюс — занурення у спадщину бойківського краю? Хто знає, що, крім нафти, там знайдеш саме ти? (Дівчата-онлі, запис у дірект.)

Запис 1

Хто порекомендував дівчатам з турклубу читнути “Борислав сміється”, не знаю. Якась недобра людина, бо ну от, замість карнавалу і аперолю маємо… каву з тортом. Обидва — солоні.

— Рецепт новітній, хоч і хваляться, що ще дореволюційний, — Наталка, яка на правах аборигена завела нас до “Кавуна” на перекус, облизала ложку. Хтось вдавивсь. — Та в кожному пристойному місті має існувати власний торт.

— І не варіант “Захера” — зверхньо примітила Еліза, куштуючи крем.

— Добре, хоч не з нафтою, — Тайях відсьорбнула і відставила чашку убік, все ж для італійки цей рецепт був занадто екзотичним.

— Якщо не враховувати мікропластик, — прокоментувала Софія, чухаючи Китая за вухом, — хоча де його немає… Не хотіла б спробувати каву з тодішніх Борислава чи Тустановичей! А тобі як, Зі… Зіно?

— …Ще раз щось про ваші релігійні традиції скажете — я вам додаткове обрізання проведу! Без наркозу!

— Зіно, зачини двері, холодно!

— Айн момент. Так от, шановні, це жорстоке поводження з тваринами і крапка! І мені начхати, що місцевий начальник поліції — ваш двоюрідний дядечко з боку матері! Не допоможе!

— Зіно, двері!!!

— Та щоб ти у свині від… Втік, scheisse! Дівчата, секунду, я зв’яжуся з КАРГом, уточню, якою начинкою фарширувати цю мікроперепілку…

Годинник на ратуші пробив одинадцяту. День тільки почався, як і халепи. Ну нічого дивного!

Запис 3

Повертатися із сеансу саунд-йоги у Трускавці (все бачила в житті: бонг, дзвіночки, барабани, але щоб трембіти! Експірієнс незабутній, мертвого підніме!) до Дрогобича довелося потягом, бо трасу не поділили аж чотири фури і один туристичний автобус. Знайти отак номери на шість людей у розпал зимового сезону пізно ввечері — краще потяг, півгодини сорому і перевірені апартаменти у Дрогобичі.

Наш і стрийський приїхали одночас. Тіки вийшли з дверей, якийсь навіжений мене майже вронив. І бухнувся на коліна прямо у снігову кашу перед дівчиною, що якраз обережно сходила з підніжки навпроти. Та ще й простягнув руки. Джентльмен всратий, думає, легко отак зависнути з валізою на слизьких сходах?

— Фанні ж моя, Фанні, дай води напитись; ти ж така хороша, дай хоч подивиться!

Після саунд-йоги козячий фальцет був особливо нестерпним. Друга учасниця цієї міні-драми заклякла в паніці, розгублено глипаючи темними очима:

— Перепрошую, я вас не знаю…

— Мене знає ваше серце! Та спитайте мене, хто я? Ну ж бо, спитайте! Все вам скажу, тільки вам!

— Хто…ви?

— Готліб! Нам самою долею судилося бути разом, адже наші родини з одного священного коліна!

І тут доля вирішила сама за себе сказати, що вона про це думає. Залицяльника було копнуто в зад, від чого той беркицьнувся у сніг мармизою, добряче покуштувавши дрогобицької солі.

— У розклад потягу доля теж вклала цей форс-мажор? Шуруй звідси, сталкер недолугий!

Знайомтеся: Стефанія (“Ненавиджу, коли мене називають Фанні, бісить!”) Гаммершляг, донька місцевого єврейського магната решту часу, як не вивчає екопідходи у видобутку корисних копалин в пику батьку. У Стрию заміряла показники для майбутньої дисертації. Готова обговорювати хибність хижацьких підходів до видобування, грінвошинг і лобіювання, доки не переріжуть горло, та має певні проблеми з комунікацією відносно нахаб (“Замикає на місці, як тупого голуба якогось, тільки й можу, що подивлятися”). Вельми зацікавлена у ретриті, бо зараз на канікулах.

Що ж. Плюс одна).

Запис 5

Значить, що мали по плану на перший тиждень:

— катання на лижах на місцевому витягу;

— відвідини місцевих музеїв;

— етновечорниці з чаюванням;

А що отримали? Участь у реконструкції місцевого профспілкового руху Борислава. Ой, то така реконструкція, за яку треба або державні нагороди присвоювати… або судовий термін. Місцеві фракції активістів, які вийшли на протести через невиплату зарплат, вже мають крило відбитих радикалів, які незгодні малювати плакати, зате мають при собі мнемонічні палички, вони ж бейсбольні битки. Дівчата аж палають ентузіазмом (деякі — не надто раціональним, але то нічого, головне не підпалити щось легкозаймисте й вибухове). І при цьому — ви не повірите! — на витяг, до музею і на вечорниці ми все ж потрапили. От що значить тайм-менеджмент під керівництвом мудрої мене!

Але цей “мамин кошик” навіть у мене вже викликає бажання скинути його до старої ями і присипати зверху глиною. Ну от серйозно: ні інтелекту, ні краси, ні навіть середньої освіти, крім читання Тори — але ж подавай йому наречену! Дістав. Його навіжену мамцю вже заблокувала по всім каналам, які лише змогла — все одно дзвонить. То погрожує, щоб Стефанія не сміла наближатися до її хлопчика, то навпаки, погрожує вже мені, щоб не збивали майбутню праведну жону великого рабина з пантелику. Не знаю, чи то плакати, чи то суто по-бориславськи посміятися. Залишу фінал відкритим…

Відгуки із турфоруму:

@Сонечко: та в тебе своя чи то Венеція, чи то Верона, навіть не знаю… коротше, трагедія Шекспіра і “Гострі картузи” два в одному.

@Кав’ярня “Кавун”: дякуємо за промо, заходьте на торт)

@мамаРива: МІЙ СИН ЯНГОЛ! ПРОКЛИНАЮ ТЕБЕ ЗМІЮКО!