Некро

НЕКРО

Сніг ніби вкрив те́бе,

Подібну до неба -

Таку саму синю,

В тоненькій хустині.

Твій одяг весня́ний,

Та ще й обірваний,

Від холоду й квіти

Не зміг би зігріти.

Я йшов собі лісом,

Морозним і чистим;

Дихання, мов пара,

Летіло й щезало.

Поблиз кладовища

Пройшов я, сам грішний. (*)

Аж раптом побачив...

Її. Що за вдача?..

Сердешную дівку

Завіз, мабуть, звідкіль

Якийсь маніяка -

І кинув, собака.

Лишив без одежі,

Розважився - й де вже?

І вже не тремтіла,

Потрохи біліла...

За мить вона вмерла.

Хто вбив її, стерво?..

Та що вже поробиш,

Хоча вона й поруч...

-

До чого ж тут некро? -

Чекай же-но, пекло!..

Закляк, наче дурень, -

І мертва красуня.

Чому ти, вродлива,

Бліда? Ти б відкрила

Бездоннії очі...

Я так тебе хочу.

Скоріш просинайся!.. -

Облиш! Затикайся!

Які тут надії?

Отож-бо - до дії.

І мертвеє тіло

Бажання здійснило:

Між ніг жар невтомний

У ній похолонув -

Аж розігрів милу

Її, задубілу.

І раптом згадав я

Усе це безправ'я:

То ж був мій друзяка,

Самець-маніяка,

Що я йому мав би

Між ніг відірвати

Щось зайве для нього.

Але, замість цього,

Домовились гарно,

І бачу - не марно.

Відтрахає дівку -

Й сюди її швидко.

А я вже вгамую

Свою вічну бурю.

Мені напівмертві

Найкращі: не вперті,

Що хочеш - те й робиш,

Хоч їж її. Добре!..

Маньяка той знає,

Що я полюбляю.

[10.08 - 11.08.2001]

----------------

(*) сам грішний - часта складова подібних творів. У цьому разі — одне з витончених знущань (чому це так, з'ясується пізніше)