Щастя

Чи бувало, що вам дарували цю безглузду «правду», загорнуту в перлину народної мудрості? Оце класичне: «Ой, забий на це». Або: «Не парся». Або взагалі вінець просвітлення: «Відпусти!»

Ну так, звісно. Це ж так просто. Дякую за пораду, капітане очевидність.

Я прямо одразу відчула, як стайка метеликів замерехтіла в мене в животі. Як дві хвилі — одна радості, друга щастя — сплелися в один вузол і збили нахрін мою тривогу, немов спортсменів у американському футболі врізало в центр поля.

І в цьому поєднанні всюдисуща Любов підняла мене в повітря — в одній руці рожева цукрова вата, в іншій — кольорові кульки на довгих блискучих стрічках, що оптимістично теліпаються над головою.

І летіла я, значить, у блакитному прозорому небі на білосніжному єдинорозі. Легенький бриз грався з волоссям, розвіював нескінченно довгий шифоновий шлейф зі стразами Сваровські — невагомий, задушливо-чарівний, немов символ абсолютної волі.

Але, як це часто буває в житті, трапилася несподівана перепона: я врізалася в хмару. На щастя — з конфеті та цукерками. Вони посипалися рясною благодаттю на всіх унизу, ніби я щедро ділилася своїм божественним умінням «забивати».

Я розірвала цю хмару на шмаття й відкрила людству прекрасне явище —сонце, місяць і зорі в одному кадрі.

Катарсис цей тривав приблизно… кілька секунд.І як же відповісти на це джерело невмирущої мудрості?

Ні, ну ми ж чемні. Ми не скажемо, що думаємо насправді.

Ми просто тихо усміхнемося й промовимо: «До побачення».

23.11.25