РОЗАЛІЯ

Дорогою вона згадувала, що так стривожило душу. Сім років тому Розалія гостювала у подруги в Празі. Оскільки Марія вдень була на роботі, то Розалія щодня мандрувала містом і насолоджувалася архітектурою, затишними крамницями й ароматними кав’ярнями.

Нині Марія була на чеський манер вже Марі, а співробітники називали її Марушкою. Вона нарешті насолоджувалася щасливим життям одиначки і не сподівалася на випадковий шлюб. Бо добре пам’ятала, як після безтурботних студентських років надто швидко спливав час, наче в пісочному годиннику. А допоки Марія мешкала в Києві, то мала невдалі спроби знайти собі чоловіка.

Ще під час навчання в університеті за Марією упадав Михайло з історичного факультету. Він був надто охайним, завжди довго чепурився перед побаченням, тому спізнювався. Марію це надто дратувало, бо щоразу вона чекала його майже годину, знаючи звички кавалера. А потім ще кілька годин слухала нудні розповіді про феодальний лад та особливості його занепаду, або про зародження Організації українських націоналістів (ОУН) та про активний фронт Української повстанської армії (УПА). До всіх охайних звичок і чеснот Михайло був ще й веганом. Тож Марія зазвичай голодною була змушена терпіти його «концерти» під гітару, бо він надто захоплювався ще й рок-баладами. Проти останнього захоплення дівчина не протестувала, проте її молода, гаряча, перша група крові вимагала м’яса. Але щойно вона про це казала Михайлові, як вислуховувала ще одну лекцію, що від м’яса надто швидко старіють.

Зрештою Марійці набридли побачення з прихильником історії та емоційних музичних композицій, бо вона рішуче воліла бути завчасно постарілою, але ситою. І згодом, вже після навчання, коли працювала в туристичній фірмі, вона зустріла Георга. Той був успішним торгашем квітів, мав у місті мережу квіткових крамниць і був по-кавказськи запальним. Грузин обожнював Марію і задаровував кохану квітами. На противагу Михайлу, Георг був всеїдним і часто пригощав Марію шашликом. Та за все своє свідоме життя не їла так часто і так багато смаженого м’яса, як із закоханим грузином. Проте якось на вихідні кавалер зник, а Марія занепокоїлася, бо не знала навіть його телефону. Тож вирушила квітковою мережею крамничок шукати коханого. Проте віддані хазяїну працівники відмовлялися давати дані Георга, аж поки спантеличена Марія не побачила його біля ресторану, де вони часто бували разом. Її коханий дбайливо садив до червоного фіату, в якому він зазвичай возив вродливу українку, огрядну дружину-співвітчизницю і трьох чорнявих дітлахів. У Марії неабияк підкосилися ноги від такого видовища.

Проте молода жінка недовго тужила за коханим і вже через кілька місяців захопилася Павлом. Той був архітектором-початківцем, мав слабкість до старовинних споруд і на вихідні запрошував Марію в цікаві подорожі до вітчизняних історичних комплексів. І таким чином дівчина відвідала з ним Кам’янець-Подільську фортецю, потім Хотинську, а згодом фортецю Аккерман, далі були Шарівський палац, замок Любарта та замок Паланок. І коли Павло планував відвідати з коханою Збаразький замок, Марія категорично відмовилася. Вона збагнула, що через захоплення Павла занехаяла свій побут, бо зазвичай вихідних бракувало для відвідин історичних мекк, тож вона була змушена відпрошуватися з роботи. А ще відчула, що Павлу до вподоби кочівний спосіб життя, тож з ним вона ніколи не зів’є сімейне гніздечко і не поїде у намріяну весільну подорож. Хіба що активно відвідуватиме гастроентеролога, оскільки під час поїздок харчувалися вони з Павлом абияк. І Марійчин шлунково-кишковий тракт почав бастувати, вимагаючи гарячого супчика та свіжого салату. Після пережитого колапсу із заміжжям Марія вдалася до туристичних подорожей закордон і згодом перебралася до Чехії, де знайшла роботу знову-таки у туристичному бюро…