РОЗАЛІЯ

А нині Прага зустріла Розалію гамірно і яскраво після семирічної перерви. Шалений ритм життя охопив центральні вулиці. Затишні крамнички тепер сусідили з велетенськими скляними конструкціями. А жінка зачудовано розглядала кожен знайомий куточок, який постарішав на сім років.

Розалія вмовляла себе поводитися спокійно, щоб не кинутися прожогом до квіткової крамниці, де вона зустрілася з Германом. Проте крок за кроком таки опинилася в тому місці. На диво, крамничка була й досі, а на вивісці красувалася рожева назва: «РОЗАЛІЯ». Жінка усміхнулася такому збігу і зайшла всередину. Її зустрів хлопчик років десяти і зухвало запитав чеською: «Що пані хоче?» Розалія розгубилася й позадкувала, тоді хлопчик залопотів ще швидше. З його жвавого монологу жінка зрозуміла, що дядька зараз немає, а він готовий допомогти з букетом. І що їхня крамниця має таку назву, бо дядько колись був закоханий у вродливу тітоньку на ім’я Розалія. Жінка слухала хлопчика, а щоками струменіли неслухняні сльози.

Надвечір вони знову мандрували Прагою. Герман розповів, як майже рік не міг опанувати себе, адже втратив її контакти. І зрештою придбав із братом квіткову крамницю, сподіваючись, що Розалія знову туди завітає. Тож тепер вони з племінником Яником ще ті бізнесмени.

Влтава так само казково виблискувала велетенським дзеркалом проти неба. Карлів міст шепотів їм про швидкоплинність часу. І згодом в одному із храмів Герман і Розалія повінчалися. Їх привітали Яник із величезним оберемком квітів і родина Германа. А в київській квартирі за Розалією сумували пані Надія і стара лампа. Вони зітхали від самотності, проте відчували, що їхня люба дівчинка нарешті щаслива.