РОЗАЛІЯ

Сім років тому осіннього дня Розалія завітала до квіткової крамнички, щоб надвечір потішити Марію букетом. Вересень вабив розмаїттям квіткового царства, тож Розалія неквапно розглядала величезні оберемки, що стояли на підлозі у скляних вазах та кольорових відрах. Господиня крамнички – літня привітна чешка – терпляче чекала, поки жінка вибере букет. У цей час сюди ж зазирнув вродливий широкоплечий чех і не відводив погляду від Розалії. Він забув про свої наміри й обережно висмикував із кожної ємності по одній квітці. Зрештою набрався чималий букет – і чех із лагідною усмішкою вручив його красуні-незнайомці.

Того дня Розалія з Германом довго блукали Прагою. Заходили до храмів, де велична атмосфера святості шепотіла до них мудрими настановами. Слухали середньовічні спогади Карлового моста та зазирали у велетенське дзеркало Влтави. Прокладали власні маршрути Старим містом і зрештою опинилися біля дверей будинку, де мешкала Марія. Вони були вдячні одне одному за несподівану романтику. Коли жінка повернулася у помешкання поруги, та зустріла її на порозі, неабияк перелякана:

– Ти що? Познайомилася з Георгом?

– Ні! Ні! – Розалія радісно засміялася. – А ти досі пам’ятаєш ту невтішну історію? – вона щиро обійняла подругу.

– Авжеж! Хіба таке забудеш? То звідки ці квіти? – Марія з побоюванням розглядала букет.

– Його звати Герман, він місцевий. І це просто випадкове знайомство, – Розалія сумно зітхнула. – Чаєм пригостиш?

– Та звісно! І пончиками з твоїм улюбленим трояндовим варенням.

– Ой, я ж не зателефонувала Костянтинівні. Вона, певно, хвилюється, – жінка віддала букет подрузі і заходилася шукати записничок, де дбайливою рукою пані Надія записала свій номер.

Через кілька днів Розалія поїхала до Києва, квитки вона купила заздалегідь, тож час було повертатися. А Марія невдовзі перебралася до Амстердама. Тож Розалія більше не навідувалася до неї в Прагу, і вони з Германом загубилися у вирі повсякдення.

Розалія час від часу згадувала свого чеха. Тоді маятник серця починав по-особливому тремко коливатися і відчайдушно нагадував вересневий день у Празі. Жінка мовчки зітхала й уникала думки про те, що все могло статися інакше. Під час навчання в університеті їй було не до кавалерів, бо Розалія, на противагу Марії, надто сумлінно ставилася до навчання і старшокурсницею вже часто підміняла викладачів-філологів на парах. А ті вмовили перспективну студентку вступити до аспірантури. Тож згодом наукова робота надто захопила дівчину на довгі роки...