ДОЩІ ПАДУТЬ ІЗ НЕБА НА КОЛІНА

дощі падуть із неба на коліна…

і в землю грузнуть пам’яттю про тих,

кого ховає ненька Україна,

хто встиг пожити, хто іще не встиг

дощі падуть крізь нас… болять судомно…

в нас лють гартують, множать молитви

на зболених вустах, в серцях…

синхронно

рубцюють на землі сліди москви.

знов день промок…

дощі падуть недремні

і в землю грузнуть пам’яттю про тих,

хто з нами був…

і хто ненарожденні:

в майбутньому чекати мали їх…

стежки у край,

де вже немає болю,

дощі очистять, вимиють мости

і нас, щоб не забули про сваволю,

щоб кату не пробачили…

прости

нас, Боже, що клянемо рід злочинця:

нестерпний біль у душах

через вінця…